6 глава

*Мері

Цей ранок чимось нагадував попередній. Я прокинулася від стукоту у двері. Цього разу не було якогось остраху чи хвилювання, бо я здогадувалася, що на мене там чекає. І, до речі, я таки мала рацію. Це була ще одна коробка з білизною та запискою всередині. 

Цього разу це був дуже ніжний комплект. Біла сітка була вкрита рожевими квіточками. Я важко зітхнула, милуючись цією красою. Зараз я боролася сама з собою. Водночас хотіла зайти до Кріса й повернути йому подарунок, а з іншого боку його вибір був попаданням прямо в яблучко і я не хотіла відмовлятися від цього сюрпризу. Я давно мріяла про такий комплект і хотіла його у свою колекцію. Коли приміряла білизну й покружлялася у ній перед дзеркалом, то всі мої сумніви розвіялися і я вирішила її залишити. 

Можливо, Коллінз сприйме це як маленьку перемогу наді мною, але нехай. Якщо він так хоче зробити мені приємно, то я не ставатиму у нього на заваді. Подумки я визнаю, що у нього чудовий смак, але поки сказати йому віч-на-віч про це я не наважуюся. 

Я так заворожено спостерігала за відбитком у дзеркалі, що навіть забула про записку. Взявши її до рук, я відчула приплив жару до своїх щік. У Крістофера була своя маленька таємниця у вигляді романів конкурентки, які він зберігав на полиці біля ліжка. Я поводилася неначе переможець коли знайшла книжку, хоча насправді боялася, що Кріс рано чи пізно навідається до мене в спальню й знайде під моєю подушкою своє творіння. 

Розгорнувши аркуш паперу, я виходжу на терасу. Сідаю на один з садових стільців і подумки читаю. 

«Ти лежиш між простирадлами, що просякнуті моїми парфумами, у цій прекрасній білизні. Нервово кусаєш пухку нижню губу й одним лише помахом вказівного пальця кличеш мене до себе. Хто я такий, щоб протистояти тобі?! Ти міцно притискаєшся до моїх грудей і починаєшся вкривати шию та щоки поцілунками, що змушують мою голову йти обертом. 

Я стараюся балансувати над тобою, щоб не притиснути твоє тендітне тіло. Паралельно я насолоджуюся кожним твоїм дотиком. Мері… Коли ти торкаєшся своїми вустами моїх, то мені хочеться простогнати вголос твоє імʼя, а потім поміняти нас місцями. У мене виникає бажання зробити так, щоб ти просила більшого й купалася в задоволенні під шум моря та наші важкі зітхання. І я знаю, що так і буде. Кожне твоє прохання, вимовлене у моєму ліжку, буде втілене в реальність. Обіцяю. 

Крістофер Коллінз»

Я вже шкодую, що прочитала цю записку. Декілька гарячих речень змусили мене думати про Кріса. Моя уява (трясця їй!) вимальовувала картинки в моїй голові й візуалізувала все, що хотів зробити зі мною Коллінз. Однак, моє бажання затьмарив страх. Ці рядки стали черговим доказом того, що Крістофер не просто гарячий хлопець, а ще й талановитий письменник. Щось мені підказує, що наша боротьба на конкурсі буде пекельною. Ніхто не готовий програти, але ж і двох переможців бути не може, чи не так? 

Я ловлю себе на думці, що мені дуже кортить дізнатися, як там справи у Коллінза. До поїздки в Італію я регулярно переглядала всі його соціальні мережі, а зараз «стежити» за Крісом було ще простіше, бо він знаходився через стінку. А втім, моя цікавість вже швидше нагадувала якесь нездорове переслідування. Здається, я забула, для чого я взагалі сюди приїхала. 

Контрастний душ допоміг мені освіжити думки. Після нього я почувала себе набагато краще й з ентузіазмом вирушила на прогулянку містом Палермо. Я дуже пошкодувала про те, що не взяла з собою капелюха. На вулиці було понад 30°C. Від цієї жарюки мене рятувала велика пляшка з водою та віяло, яке я купила на ринку. Однак, навіть це було мізером у порівнянні з палючим сонцем, що огорнуло Сицилію. Надовго мене не вистачило. Я повернулася в номер і одразу заснула. Добре, що хоч будильник налаштувала, а то б ще зустріч з Крістофером пропустила.

Я декілька разів намагаюся вимкнути цей настирливий звук, що лунав з мого смартфона, але мені не вдавалося. Лише коли він пролунав впʼяте я здогадалася розплющити очі й побачила на екрані імʼя найкращої подруги. 

— Ешлі, — сонно промовляю я, перевівшись у сидяче положення. Таке враження, що хтось намазав мені на шкіру пекучий плампер для губ. Судячи з відчуттів, то я згоріла.

— Мері, тебе викрали прибульці й тому ти не можеш прийняти мій виклик, бо ти їхня бранка? — шепоче в трубку Бакстер. Спочатку я сприймала її розмови про НЛО як жарти, але зараз…

— Ні, — відповідаю я, намагаючись знайти у своїй косметичці сонцезахисний крем. Доводиться всю косметику звідти витрусити на ліжко, але результату 0. 

— Тоді ти точно з Крісом. Мабуть, ти відпочиваєш після гарячої нічки з нашим колишнім однокласником, — відповідає та, сміючись. Гадаю, якби я сказала, що це справді так, то вже до вечора Ешлі була б на порозі мого номера й чекала подробиць. 

— Можеш навіть про це не мріяти, — кажу, закотивши повіки. — До речі, можеш глянути чи у мене в спальні немає мого крему після опіків? — запитую я. Або він десь на дні моєї валізи, або я таки забула його взяти. 

— Секунду. — Чую, як наш скрипучий паркет прогинається під Бакстер. — Він на туалетному столику. Між рамкою з нашим фото та вазою. — Трясця! Мені він потрібен терміново.

— А це що там у тебе на фоні? — Мені здалося, чи я почула нявчання? 

— Нічого! — різко відповідає Ешлі. Так, я вже знаю, що це означає. Вона завжди так поводиться, коли намагається щось приховати від мене.

— Де ти взяла кошеня? — запитую я, крокуючи до ванної кімнати. Краще б я у дзеркало не дивилася. Який жах! Я червона, неначе краб. І як я тепер маю йти до Кріса на вечерю у такому вигляді? Він сміятиметься з мене до самого ранку. 

— Воно тинялося заплакане біля нашого будинку. Коли я підійшла до нього, то воно почало вилизувати мої руки. Я справді хотіли піти, але воно так дивилося на мене. У його погляді я прочитала: «Ешлі, не залишай мене. Я не виживу у цьому жорстокому світі без тебе!». Мері, я не могла його залишити. — Бакстер обожнює тварин. Вона стає такою поступливою, коли бачить пухнастиків. Я ж більш розсудлива і проти того, щоб у нашому домі зʼявився ще хтось чотирилапий. Для тваринки потрібно багато часу та уваги, а Ешлі…