Написано серцем, продиктовано любов'ю
Турбота
Проганяла думки з голови,
Солодкі мрії і сни.
Та ніщо не може спинити,
Натхнення потік і краси.
Душа її співала,
Розум, наче замовк.
Любові красу пізнавала,
Та у серці зберігала.
Турбота його дивовижна:
Безслівна, в поступках міцна.
Сказала вже більше, ніж треба,
Про все, чого хоче душа.
Погляд чарує не на мить,
Душа від любові щемить.
Вітер невпинно щось каже,
На вечір казку розкаже.
Стомилося тіло в рутині,
Розум багато збагнув.
Що жити потрібно сьогодні,
Закривши двері пітьмі.
Серце в небі щастя шукало,
Та надії не втрачало.
Прийшла очікувана мить —
Сам Бог любити велить.
🌿
Післямова до вірша «Турбота»
Вірш наче написаний шепотом душі, коли втомлене тіло мовчить, а серце розмовляє з Богом і Любов’ю.
Цей вірш — про любов, яка приходить не з пристрастю, а з тишею. Вона не кричить, не вимагає, не ламає. Вона просто є — у погляді, у вітрі, у мовчанні, у Божому дозволі відчути глибше. Тут ідеться не про заборонене, а про справжнє.
Бо коли любиш — по-справжньому, ніжно, у свободі — це не гріх, а благословення. Це вірш про пробудження душі, про внутрішній дозвіл бути живою. І про голос Бога, який каже не осудити, а любити.
Відредаговано: 09.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
