Пізнання

Чи знаєш ти, чому в житті усе так складно?

А відповіді єдиної нема?

І хочеться, щоб все було доладно,

Та у душі не була вже зима.

Ні, зимі ще рано підступати,

Ще лиш весна, і все буяє.

Барвистим цвітом, кольорами,

В душі моїй, як завжди, розквітає.

А пахощі весняні й медові!

Ти теж так тонко відчуваєш?

Життя нема вже без любові,

І ти усе це добре знаєш.

Знати мало, треба все відчути:

Весни красу і зелені буяння.

Та щоб це все осягнути,

Потрібні тонкощі глибинні й пізнання.

Пізнання любові й краси

Відбудеться не завтра, не так швидко.

Все інше є з води й роси,

І, на жаль, дуже швидкоплинне…

Час пливе рікою,

В душі нема спокою.

Прийшов час каміння зібрати,

Бо так легко було розкидати…
 

🌿

Післямова до вірша «Пізнання»

Цей вірш — про дорослість душі.

Про ту мить, коли перестаєш вимагати простих відповідей,

і натомість починаєш чути себе, світ, весну, любов.

Пізнання — не миттєвий спалах, а шлях.

І любов тут — не лише романтична, а ширша:

це любов до життя, до краси, до миті,

яка ніколи не повториться.

У рядках звучить правда про нашу людську природу:

ми легко розкидаємо каміння — слова, вчинки, людей…

Але зрілість приходить із часом, коли вчимося збирати,

оберігати, дякувати.

Цей вірш — не про смуток.

Він про пробудження, яке починається з весни —

і триває ціле життя.

Вірш «Пізнання» глибокий і мудрий, він звучить як внутрішній монолог людини, яка шукає відповіді — не у світі, а в собі.