Глава третя: Сокіл /2

Аліса 

Вже за годину я більш менш влаштувалася на своєму новому робочому місці

Рамтом до відділку , майже влетів чоловік років тридцять, сірий светр та сині джинси надавали недбалості. Коротка борода, підкреслювала його недбалий вигляд .

Він упевнено попрямував до столу Джеймса.

— Джею, ти мені потрібен. Зараз.

— Вибач, друже, але я зайнятий.

Чоловік леше фиркнув та оглянувся навколо.

Леше тоді, він помітив мене.

— Заміна Петра? — він знизив голос й нахилився до Джеймса.

— Так— коротко відповів Джеймс.

Чоловік підійшов до мене і сів на край мого столу. 

— Майкл, судмедексперт. — він простягнув мені руку до рукостискання. — Для друзів просто Майк.

Здавалося він набагато привітніший за свого друга.

— Аліса — я потиснула йому руку.

Джеймс краєм ока спостерігав за нами. 

— Алісо, ти зайнята? 

Я поглянула на Джеймса, він ще не давав мені ніяких завдань.

— Гадаю, ні.

— Чудово! Мені потрібна твоя допомога.

Він потер руки так, ніби придумав щось геніальне.

— Джею, ти ж  не проти, якщо я ненадовго позичу твою напарницю?

— Прошу — байдуже відповів той і махнув рукою.

— От і домовилися!

Перш ніж я встигла щось запитати, Майк вже потягнув мене до виходу з офісу.

— Е-е, в куди ми йдемо?

— Побачиш.

Чомусь його усмішка мене зовсім не заспокоювала.

Поки ми йшли коридором він засипав мене запитаннями 

— Ім'я Аліса, а прізвище?

— Соколова 

— Соколова? Щось знайоме...

Кілька секунд він мовчав, а потім раптово вигукнув.

— Стривай! Ти хіба не той самий Сокіл?

Я здивовано підняла брову.

— Не знала, що тут хтось чув про моє прізвисько.

— Не всі, але чутки ходили у відділках, Про найкращого студента академії Сокола. Що правда, всі були переконані що це хтось чоловічого роду.

— Включно з тобою?

Майк винувато посміхнувся.

— Включно зі мною.

За кілька хвилин ми дійшли до його лабораторії.

— Отже, Соколе, одягни це. 

Він простягнув мені пару синій нітрилових рукавичок. Я мовчки натягнула їх на руки.

— Потім Майк дістав зі свого столу невеличку клянку з біловатим порошком і поставив її перед мною.

— Що це?

Я уважно оглянула порошок .

— Не знаю.

— Цей порошок знайшли в кишені в одного з наших покійників. Попередній аналіз показав наявність ціаніду,але тут є ще щось.

Він подав мені результати  лабораторного дослідження 

—Бачиш ці домішки? Хтось змішав ціанід із речовинами заспокійливого та спеціальними стебілізаторами.

— Навіщо?

— Хороше запитання.

Майк сперся на стіл.

— Звичайний ціанід діє дуже швидко, а суміш дозволяє сповільнити процес таким чином людина довше залишається в свідомості перед смертю. Достатньо щоб вона встигла втекти, сховатися або щось сказати,

Я знову подивилася на аналізи. 

— Тобто це не випадкова отрута.

— Саме так 

Майк усміхнувся 

— І мені цікаво, чи дійдеш ти то тих же висновків, що і я.

— А якщо дійду?

— Тоді похмурому керівнику, доведеться змінити свою думку щодо тебе.

Я на хвилину замислилася 

— Гадаю, можлив вона для того щоб передати послання без ризику, що виконавець розколеться під час допиту.

Майк уважно подивився на мене .

— продовжуй 

— Самогубство  прибирає єдиного свідка. А ця суміш дає людині достатньо часу,  щоб виконати останнє завдання або передати потрібну інформацію. Схоже цю речовину створив здібний біохімік чи навіть токсиколог.

Кілька хвилин у лабораторії повисла тиша 

— Вражає.

Майк широко усміхнувся 

Мені навіть здалося що його карі очі, засяяли від зацікавлення.

— Тепер я розумію чому тебе прозвали Соколом 

— І чому ж?

— Бо ти бачиш те, що інші пропускають. А твоя дедукція справді вражає 

Я момоволі посміхнулася 

Ця похвала виявилася напрочуд приємною. 

Саме в цей момент двері лабораторії відчинилися 

— Майк, у нас вбивство.Чекаю біля виходу.

Джеймс навіть не ввійшов у середину. Сказавши це він одразу пішов повністю ігнорувавши мене.

Майк накинув халат в зверху куртку 

— Ну що ж ходімо 

— Іди перший. Я повернуся до офісу накину по  пальто

— тільки не змушуй Джеймса чекати.

— Це погроза?

— Порада для виживання.

Я тихо посміялась й попрямувала до виходу.