Глава друга: Сокіл

Аліса 

Будильник задзвонив занадто пізно і часу на збори майже не залишалося.

Я швиденько привела себе до ладу. Волосся сьогодні вирішила не збирати в залишити розпущеними. Зрештою це мій перший день у відділі кримінальних справ міста.

Одяг ще підготовлений з вчора , вже чекав на стільці. Одягнувшись і поспіхом поснідавши я схопила сумку й вибігла з квартири.

На парковці розблокувала машину й рушила до поліцейського управління.

Коли я під'їхала годинник показував 8:05

Трохи запізнилася.

Мене одразу направили до кабінету начальника.

Перш ніж увійти, я постукала.

— Заходьте.—  пролунав суворий голос з-за дверима.

Я вдихнула й видихнула і увійшла в середину 

— Перепрошую за запізнення.

За столом сидів начальник, а поруч стояв чоловік у темній сорочці , чорній футболці та темних джинсах. Він навіть не глянув в мій бік.

Джеймс 

О восьмій я вже був у кабінеті начальника й чекав на нового напарника 

Честно кажучи, він мені  був не дуже потрібен.

Сподіваюся, це не якийсь зелений випускник академії. Тай навряд чи хтось окрім старого Петра витримає роботу під моїм керівництвом. Принаймні він завжди так говорив 

О 8:05  у двері постукали 

— Заходьте 

Двері відчинилися 

Дівчина? 

Може кабінетом помилилася 

— Перепрошую за запізнення й дякую за очікування.

Її хвилясте каштанове волосся спадало їй на плечі,  ідеальна статура, придавала елегантності.

— Джеймсе Орлов ,познайомся. Аліса Соколова — твоя нова напарниця.

Я очікував кого завгодно але точно не дівчину.

Біла сорочка була акуратно заправлена в чорні класичні брюки. Ремінь підкреслював талію , в туфлі на невеликому каблуці зовсім не були схожими на взуття для погонь.

Вона точно прийшла сюди злочинців ловити?

Дівчина простягала руку для рукостискання 

Я леше кивнув,

Не люблю зайвих формальностей.

Аліса 

За кілька хвилин ми вийшли з кабінету шефа й повернулися до офісу 

Не встигла я відійти на кілька метрів як Джеймс одразу заговорив.

— Твій стіл отам .

Він кивнув у бік вільного робочого місця й попрямував до свого столу.

Схоже моїй появі він був не дуже радий.

— Соколова — промовив він я перевела свій погляд на нього — Сподіваюся це перший і останній раз коли ти запізнюєшся.

За його поглядом було видно: він шукає спосіб мене позбутися.

— Я запізнилася всього на п'ять хвилин.

— Для мого відділу це забагато.

— А для людини, що відкрито демострує свою неприязнь не багато.

Він підвівся з-за столу й підійшов до мене 

— Твоя твій гострий язик вражає, зі своїм старим керівником так само розмовляла?

— Неодмінно від вас, він не проводився так зверхньо.

Кілька секунд ми мовчки дивилися один на одного. 

— Сподіваюся, твоя робота краща за твій характер.

Я посміхнулася куточками губ. 

— Повірте, пане Джеймс, я не гірша за вас.

— Справді?

— Скоро самі переконаєтеся. 

 Я схрестила руки на грудях.

— І не називай мене паном 

— Як тоді звертатися до тебе? Шеф? Керівник?

— На ім'я. 

Я ледь стримала посмішку.

Схоже цей чоловік був переконаний, що світ крутиться навколо нього.

Джеймс 

Я подивився у слід , поки вона йшла до свого столу.

Уперта.

Занадто вперта. 

І чомусь мені здалося що з Алісою Соколовою моя робота вже ніколи не буде такою як раніше.