Розділ 8

/Томас/

 Я різко смикнув Маргариту за плече і повернув до себе. Вона не пручалася на мій подив, а лише широко розплющила очі та відкрила рота. Не знаю, що саме збиралася мені заперечити вона, але я не став би слухати, в будь-якому випадку.

 Зменшивши відстань між нами до непристойності, я схопив Марго за талію й притягнув до себе. Мої губи накрили її рот в пристрасному, жадібному поцілунку. Язик блукав, вивчаючи її уста, поки руки пестили тіло.

 Її солодкий стогін змусив мене отямитися. Однак, лише на мить. Аби я зміг дотягнутися рукою до кнопок на табло і натиснути на стоп. Ліфт смикнувся й зупинився.

 В очах Маргарити спалахнули іскорки емоцій: пристрасті упереміш зі страхом і сум’яттям. Вона відкрила свій маленький рот, але так само швидко його закрила, коли я торкнувся рукою її губ. Палець повільно пройшовся по нижній губі, спустився до шиї, повільно пестячи оксамитову шкіру.

 З кожною секундою моє бажання лише зростало, змушуючи дихати важко й уривчасто. І можливо, я б зупинився й натиснув на гальма, якби Маргарита не дивилася на мене таким поглядом – повним нестримного жадання.

 Вона облизала пересохлі губи, провівши по них язиком, викликаючи в моєму тілі спалахи напруги. Я сіпнувся, хитнувся злегка, скоротив відстань між нами й знову поцілував Марго. На цей раз поцілунок тривав довше. Він був більш вимогливий, але з дещицею ніжності.

 Марго закинула руки мені на плечі, притискаючись ще ближче. Я відчував, як шалено стукає її серце в такт з моїм. Ми цілувалися так, немов робили це вперше. До болю в губах, до надриву. Шалено. Пристрасно. Незабутньо.

 Коли простих поцілунків мені стало мало, я почав роздягати дівчину, пожираючи поглядом кожен сантиметр її тіла. Я цілував шкіру, сходячи з розуму від її аромату. Смачного, солодкого, з краплею забороненої пристрасті.

 Це було справжнім божевіллям, яке не повинно було трапитися між нами. Однак, це сталося. Ми були немов два безумці, які втекли з лікарні.

 Ми насолоджувалися один одним, дихали нашою пристрастю.

 Я цілував Марго, стискаючи тендітне тіло в руках. Вона була такою пристрасною, відкритою, живою. Відгукувалася на кожен дотик, палко відповідала на поцілунки. Ураган бажання і задоволення охопив нас, закрутивши у своєму танці.

 Мене розривало від емоцій  й зносило дах від дивовижного смаку так ненависної мені жінки. Здавалося, я остаточно звихнувся. Але, те задоволення, що я отримував від дотиків Марго, затуманювало мій розум.

 І тільки коли все закінчилося й емоції потихеньку стихли, я зрозумів, що накоїв. Ми обоє це зрозуміли. Однак, було вже пізно.

 Марго вирвалася з моїх обіймів, і почала одягатися. Наспіх надягнула на себе спідню білизну та плаття. Тремтячими руками вона поправляла волосся. Її погляд був розгубленим, й вона уникала прямого контакту.

 – Марго, – схопивши її за руку, я розгорнув до себе, – Подивись на мене!

 Вона вирівнялася, розправила плечі та підняла голову вгору.

 – Що? – її зацькований погляд мене схвилював. Але, не більше звичайного.

 – Заспокойся. Секс – ще не злочин, – натягнуто посміхнувшись, сказав я, – Злочин брехати моєму братові про вагітність.

 – Я не ... – вона спалахнула, немов сірник, – Ти... це все... ти спеціально, так? – вона стиснула кулаки.

 – А що ти хотіла? – хвилини нашої слабкості зайвий раз довели, що Мюллер не та за кого себе видає. І наш зв’язок, хоч і приємний, лише зміцнив мою думку про неї: розпещена, гордовита та брехлива дівчина.

 – Ти... ти... – Марго важко дихала, блукаючи поглядом.

 – Хто я? – надягаючи штани, запитав, – Давай, говори. Так цікаво послухати про те, який я поганий, спокусив мисливицю за грошима мого брата. Повір, він швидше мені повірить, ніж тобі, – я посміхнувся, застібаючи гудзики на сорочці.

 Весь той час, що я одягався, Маргарита мовчки дивилася на мене. Її величезні бурштинові очі метали в мене блискавки. Благо, поглядом не можна вбити.

 Закінчивши одягатися, я натиснув на потрібну кнопку, і ліфт знову запрацював. Залізна коробка плавно почала рухатися вгору. Я стояв позаду Марго, вдихаючи її запах упереміш з ароматом нашої пристрасті. Мене все ще трусило від пережитих емоцій, але я був переконаний – це всього лише хімічна реакція. Це тимчасово. Мені нема про що турбуватися.

 Зупинившись, ліфт відкрив стулки й ми вийшли з нього. Я відразу попрямував до кабінету брата, щоб порадувати його. Марго йшла неспішно, десь позаду мене. Я встиг кинути лише боязкий погляд на супутницю перш, ніж увійшов до кабінету Ніколаса.

 В офісі Ніка не виявилося, як й мого батька. Навіть Шредер кудись пропав. Я невпинно набирав номер батька, який, як на зло, не відповідав. Хоча, ще з ранку телефонував мені немов божевільний.

 Коли ж нарешті він  відповів, то шокував мене новиною. Виявилось, що Ніколас потрапив в аварію минулої ночі. 

 Немов очманілий, я кинувся назад до ліфта. Потім, вийшовши з будівлі компанії, зупинив таксі й попрямував до брата. Я навіть не сказав Марго про аварію, не бажаючи бачити її поруч. Мені здалося, що її присутність буде зайвою.

 Втім, на мій превеликий подив, брехунка опинилася в лікарні раніше за мене. Не буде для мене відкриттям, якщо батько поставив її до відома раніше за мене. Він же так мріє поріднитися з Мюллером. Тільки фіг їм усім!

 Я не мав наміру мовчати про те, що чарівна невістонька брата зрадила йому зі мною.

 Входячи в палату, я був готовий розкрити маленьку злочинницю. Й навіть обдумував план розкриття, однак, дурний збіг обставин знову сплутав мої карти.

 Після аварії, Ніколас кілька днів провів в лікарні. Маргарита і її батько оточили брата так, немов вони – кращі лікарі у світі. А мій дурень батько був радий цьому балагану. Він сяяв, як нова монета, називаючи Марго – найкращою у світі невісткою. Я закипав, перебуваючи поруч і спостерігаючи за цим. Я то знав, яка вона правильна та хороша у нас.