Розділ 7

/Маргарита/

 Грати роль вагітної було зовсім не складно. Я вже знала, що відчуває жінка в подібному положенні. Знала і пам’ятала кожну мить, що сама зуміла пережити.

 Обманювати Бєркхардта зовсім не хотілося. Як мінімум через те, що за весь час нашого знайомства, він показав себе тільки з хорошої сторони. Наші відносини розвивалися плавно і спокійно. Без сварок, криків й докорів. Він відразу чітко визначив межі, заявивши, що йому потрібна гарна і розумна наречена, яка б сподобалася його сім’ї.

 Мене такий план цілком влаштовував. Адже я вже не вірила в любов до скону і не бажала втрачати себе через чергового чоловіка. Так, я страшенно боялася знову довіритися комусь. Страх бути обдуреною і кинутою скував моє серце, назавжди закривши його для любові. Єдине почуття, яке зуміло вижити в моїй пораненій душі – це любов до доньки.

 Ніколас був хорошим другом та коханцем. Ми зуміли налагодити відносини так, щоб кожен з нас відчував себе легко і вільно. У нас була домовленість – на публіці ми любляча пара, а за лаштунками – просто друзі, іноді коханці. Йому потрібна була красива картинка, а мені – штамп в паспорті. Я сподівалася, що ми зможемо з Ніком мирно існувати поряд. А потім, коли мій божевільний батько заспокоїться – я б подала на розлучення. І все було добре, все йшло за планом, якби життя не внесла свої корективи.

 Першою проблемою був мій батько, другою – раптова закоханість Бєркхардта, а останньою – братик Ніколаса – Томас.

 Томас Хоффман – неймовірно злив мене. Його люта ненависть з кожною нашою зустріччю лише зростала. Кпини Томаса, його колючі фрази та грубі слова мене нітрохи не ранили, навпаки – вони посилювали мій азарт до перемоги. Так хотілося помахати ручкою перед його блакитними очима, показуючи дорогу обручку.

 Згодом, мені навіть приносило якесь збочене задоволення дражнити Томаса. Іноді, було досить і посмішки, щоб його очі спалахнули вогнем неприязні, а його губи почали плюватися в мене отрутою.

 І кожен раз він підбирав все нові й нові слова, дратуючи мене. Я не піддавалася на його хитрощі, знаючи, що показати слабину – значить здатися. А я більше не була готова програвати чоловікові. Жодному в цьому світі.

 Лише одного разу я переступила межу, поцілувавши Томаса. Це було спонтанно, не обдумано. Просто дурний порив, щоб показати йому самому, наскільки він слабкий перед красою жінки.

 Той бій я виграла. Блискавично. Хоффман явно не очікував такого від мене. Він з ентузіазмом відповів на мій поцілунок, не помітивши, як захопився процесом. Я щиро сподівалася, що він засвоїв урок.

 Однак, я сповна відповіла за свою необачність. Мій дитячий вчинок став моїм прокляттям. Адже я того дня, того зловтішного поцілунку, я більше не могла спокійно дивитися на чоловіка.

 Його губи снилися мені ночами. Вони цілували пристрасно, ніжно, завзято. Його блакитні очі полонили, заворожували. І кожен раз я падала в синю безодню, потопаючи в її вирах.

 Було страшенно важко переконувати себе, що це всього лише моя хвора фантазія і розхитані нерви.

 І лише пам’ять про доньку не давала мені права зірватися. Й знову доторкнутися до його губ.

 Я не могла, не мала права ламати все те, що так довго будувала. Моя мета була – Ніколас Бєркхардт, а не Томас.

 Проте, божевільний план мого батька провалився. Ніколас Бєркхардт – ідеальний кандидат мені в чоловіки, раптово, закохався. Такого розкладу ніхто не чекав. Напевно, навіть сам Ніколас. Але, доля ще та пустунка й ми опинилися з батьком в полоні обставин.

 Дізнавшись про те, що Нік знайшов свою любов, я вмовляла батька припинити його безглузду гру. Хоча б вибрати іншого нареченого мені. Адже навіть коштом своєї свободи, я не була готова руйнувати життя Ніка. Але, мій батько був непохитний. Він вимагав одружити на собі Бєркхардта будь-яким способом. Інакше, мені вже ніколи не побачити моєї крихітки.

 І я здалася. Знову повелася на слова батька. Я боялася його погроз навіть більше, ніж самої смерті.

 Розіграти вагітність – було моїм останнім козирем. Ідея мені не подобалася, але знову-таки, батько наполіг. Я ненавиділа його за це, і себе теж. Кожен раз, як я дивилася Ніку в очі та говорила про малюка, моє серце стискалося від болю. Я знала, що це не правильно, підло. Але, що я могла?

 Я не мала права жаліти себе, не мала права плакатися комусь в жилетку, я навіть не могла нікому розповісти про мою дівчинку. Я дуже боялася батька. У мене не було нічого, щоб протистояти йому. Нічого, і нікого. Адже всі, абсолютно всі мої рідні відвернулися від мене.

 Сьогоднішній ранок було надто огидним. Батько знову кричав на мене, читав нотації та переконував створити диво, аби Бєркхардт погодився на весілля. Я намагалася з усіх сил, але жодна вагітність не здатна переконати закоханого чоловіка, якщо він кохає іншу, одружитися з матір'ю дитини. Я це знала, і батько теж знав. Але, чомусь не хотів приймати очевидне.

 Ніколас Бєркхардт – завзятий холостяк – серйозно закохався і його ніхто не міг переконати, навіть власна дитина.

 Зла і спустошена, я вийшла з номера готелю. Моя голова гуділа від криків батька, а серце нило від тупого болю. Я була немов загнаний поранений звір. А моє життя перетворилося на золоту клітку.

 Поки добиралася до офісу Бєркхардта, кілька разів поверталася до готелю. Не було сил йти на зустріч з Ніком і його сім’єю. І ще більше не хотілося продовжувати цей цирк.

 Та слова батька, які звучали в голові – нагадували мені про мої обов’язки.

 Зціпивши зуби, і глибоко видихнувши, я все-таки зупинила таксі й поїхала до офісу. Весь шлях, прокручувала в голові свої репліки, завчені напам’ять.

 Я майже переконала себе в тому, що все вийде. Але, біля входу в будівлю побачила його.

 Томас був красиво одягнений, зі смаком. Втім, як завжди. Дорогий костюм, що підкреслював фігуру, туфлі, не менше дорогі, Rolex на лівому зап’ясті й карколомна усмішка. Яку, він дарував панночкам, котрі проходили повз. І я вперше відчула укол ревнощів.