Розділ 4

/Томас/

 Після того випадку й мого провалу, Маргарита уникала мене. Не знаю чи було це випадковістю, чи вона навмисне так робила. Однак, наші зустрічі звелися до мінімуму. А після того, як у фірми виникли проблеми в Росії, брат рвонув до Москви, відправивши наречену в подорож по світу.

 Я ж відправився в Італію, в Мілан, закінчувати проєкт над будівництвом чергового готельного комплексу. Батько цілком і повністю віддав кермо влади московською філією Ніколасу. А я і був радий піти зі сцени, і не заважати їм гризти один одного. Після випадку з Мері, я все ще не бажав перебувати поруч з Ніком більше ніж на один день.

 Кілька тижнів я провів у Мілані, співпрацюючи з сеньйором Марконі та його фірмою. Мій проєкт був схвалений, і його будівництво йшло повним ходом. Я метався між офісом і будівництвом, періодично відриваючись на перекус і сон. Часу катастрофічно не вистачало, але мені це подобалося. Я любив подібний ритм життя. Саме так я відчував себе більш живим.

 В один із сонячних днів, я гуляв вулицею Буенос-Айрес, розглядаючи вітрини фешенебельних магазинів. Інколи заходив в бутік, подивитися на нові колекції чоловічих костюмів або прикупити чергову пару туфель. Восени починався сезон благодійних вечорів і варто було б прикупити обновки. Я ніколи не був любителем подібних заходів, але саме там можна було знайти не одного зацікавленого інвестора.

 Заглянувши в один з бутиків, я розглядав сорочки та піджаки. Бездумно перебирав речі, блукаючи магазином під захоплені погляди дівчат консультантів. Вибравши одну річ, що сподобалася, я попрямував до каси магазину, щоб оплатити покупку. І яким же було моє здивування, коли у дверях бутика я побачив Марго Мюллер.

 Ледве помітивши мене, дівчина одразу розвернулася та вийшла з магазину. Вона йшла швидко, не обертаючись. Навіть коли я вигукнув її ім’я, Марго зупинилася на мить, і поправивши капелюшок на голові, пішла далі.

 Я так і не зрозумів, що вона хотіла довести мені своєю втечею. Але, усвідомив одне – Маргарита звичайна розпещена дівчина. І її поцілунок був не більше, ніж звичайною провокацією.

 Бігти за нею, я не став. Не було ні сил, ні бажання. Тому, я повернувся в магазин, забрав покупку і побажавши робітницям хорошого дня, пішов геть.

 Наступні дні я посилено працював, бажаючи максимально швидко закінчити останні штрихи в проєкті. І в один з таких днів, мене чекав сюрприз – Марконі захотів з’їздити в Росію і побачити деякі мої роботи що вже були побудовані. Бажання клієнта було важливіше, ніж моє не бажання бачитися знову з братом.

 Хоча, з іншого боку, були б забавно спостерігати за його роботою, та робити йому маленькі капості. Хоч я й удавав, що ми з ним помирилися, не переставав будувати плани з його знищення. Не фізично, природно. Як не крути, а він все ж залишався моїм братом.

 Москва зустріла нас теплим і сонячним ранком. Сеньйор Марконі прилетів до Росії разом з дружиною, тому наші зустрічі були розписані заздалегідь. І поки, сімейство Марконі насолоджувалися красою столиці, я вирішив навідатися до братика. Ледве я вийшов з таксі, що привезло мене до величезної багатоповерхівки, де жив Ніколас, мені в руки впало щастя. Маленька мила дівчина з величезними переляканими очима, які заворожували красою і глибиною.

 Як виявилося, дівчину звали Олександра і вона була коханкою брата. Цей факт відкрився мені майже відразу, і став неймовірною знахідкою. Бажання використати інтрижку Ніка проти нього стало моєю ідеєю фікс. Саме тому, я запропонував свою дружбу милій дівчині Саші. Бачити ревнощі в очах брата і розуміти, що він згорає зсередини – приносило мені неймовірну насолоду. Я з передчуттям чекав того дня, коли в Москву прилетить Маргарита.

 Щоночі, перед сном, я розмірковував про свій план помсти. Думав про те, як би краще піднести Маргаритці новину про те, що Ніколас її зрадив. Навіть якщо вона і не любила його, зрада брата зачепить її самолюбство. Ніхто не хоче бути обдуреним. А для того, щоб мої слова були порожніми, я найняв фотографа.

 Численні фото Ніка і Саші радували око. Моя помста була близько, але життя розставило все на свої місця.

 Коли мені подзвонив батько, і розповів про вагітність Марго, мене немов блискавкою вдарили. Прямо в душу. Бридке і неприємне відчуття гніву і люті затопило мене. І я зірвався. Я розкрив свої карти завчасно, виливши весь біль і образу на ні в чому не винну Сашу.

 Продовжуючи важко дихати, Ніколас крокував по кімнаті то туди, то сюди. Його ходьба мене нервувала неймовірно. І якщо враховувати той факт, що він не став заперечувати вагітність Марго, у них не тільки ділові зв’язки були, але і фізичні.

 Усвідомлення цього факту, чомусь, змусило мої кулаки стиснутися. Я звичайно не дитина, і розумів, що навіть без любові у них може бути щось, але не до кінця усвідомлював це. Або ж не надавав цьому належного значення.

 – Не думав я, що ти насправді здатний покохати! – звернувся я до брата, нагадуючи про себе.

 – Радий, що зміг тебе здивувати! – буркнув Ніколас, навіть не дивлячись на мене. Саша втекла, як тільки я повідомив їй про дитину. Їй було боляче, я це бачив.

 – А я який радий! Нарешті, ти можеш зрозуміти, що я тоді відчував! І як тобі, Нік, приємно втрачати частину себе? – я єхидно посміхався у відповідь смутному обличчю Ніколаса.

 – Т ... ти придурок, зрозумів! – гаркнув брат, стискаючи кулаки та бажаючи випустити на волю свій гнів. – Я ще можу зрозуміти твоє бажання зробити боляче мені, але вона... вона тут ні до чого! Міг би й тримати язик за зубами!

 – Саша, звичайно ж, ні до чого. Просто так, попалася під роздачу. Але, якби не вона, то я не куштував би зараз цю перемогу! Знаєш, скільки років я мріяв побачити на твоєму обличчі все це: біль, гнів, сум’яття. Скільки ж я чекав, щоб змусити тебе відчувати таке ж дике бажання вирвати з грудей власне серце і просто стікати кров’ю. Просто здохнути, щоб не відчувати й не знати, що вона не з тобою.