Глава 23. Саша

Спершу звикнути до того, що Слава поїхав, було важко. Мені хотілося бачитися з ним, як і раніше. А усвідомлення того, що між нами тепер кілометри, було болючим, адже нагадувало про те непорозуміння. Як дивно, всього лише на мить я відчула себе коханою і бажаною, як враз це виявилося помилкою. І за цю помилку довелося віддати занадто багато. Дружбу, якою я дорожила, яку цінувала.

Звісно, я не забувала Славу. Звісно, часом ми телефонували одне одному. Однак, розмови були настільки короткими й напруженими, що це причиняло неабиякий біль. Розуміти, що прекрасні миті, які ми мали в минулому, не повторяться, дуже важко. Врешті ми спілкувалися все рідше й рідше.

Спершу я шалено лютувала. Щоб він не помічав цього, намагалася здаватися спокійною, але не виходило. Врешті, певно, навіть перегравала і скидалася холодною. В мене було щось на зразок тієї залежності, яку відчувають наркомани чи алкоголіки, прости Боже. Мені шалено хотілося побачити його, обійняти, порозмовляти так, як це робили раніше. Але знову згадуючи, що все в минулому, я починала плакати. Було так гірко!

На мій подив гірко було навіть дивитися на Женю. Він ніби нагадував мені все те, що я пережила зі Славою. Його підтримку, його ніжність. Попри те, що Оля завершила своє спец. завдання, надавши мені цілу теку важливої інформації, вивчивши яку, я могла підкорити Женьку, я не поспішала нею користуватися. Бувши цілком розбитою, я навіть не звернула увагу, якою засмученою виглядала подруга. Через цю ситуацію з моїм… другом я зовсім не тямила себе. Здалося, ніби світ навколо мене став пустим. Дивно, я втратила всього одну людину, але відчуття, наче саму себе... Розуміла, що не повинна аж настільки побиватися… Врешті він же… просто товариш? Хай і дуже хороший, добрий, вірний, але між нами не було більше за дружбу?

Сльози знову потекли з очей. Згадався той поцілунок. Він був таким… таким… що я вже не знала, як варто називати Славу. Друзі не цілуються так, втрачаючи голову. Але ж він сказав, що те все помилка… Мені варто все забути, залишити, як є. Однак, це так шалено важко. Я сумую. Принаймні собі можна зізнатися, що я шалено сумую за ним! Певно, щоб був крихітний привід поїхати в Львів, я б зараз це зробила. Але, на жаль, він чітко сказав, що не хоче мене зараз бачити. Доставляти йому незручності — не те, чого я прагнула.

Спершу минали дні… потім тижні. Звісно, я все ще сумувала! Але з часом гнів і образа змінилися розумінням і ледь-ледь спокоєм. Коли я дізналася, що Аліна поїхала туди зі Славою, все стало на свої місця. Він втік, щоб я не заважала. Щоб вони могли бути поруч! Що ж, вчинок гідний поваги. Я б хотіла, аби заради мене вчинили так же. Певно, між ними справді сильне почуття. Мені залишається лише змиритися і прийняти, що в його житті з'явилася важливіша. Дружнім ревнощам час замовчати. І, якщо так, то й мені час будувати власне життя, хоч це все ж ще боляче.

Щоб розвіяти мене, схвильована таким моїм станом Оля, потягнула на шопінг та в салон краси. Вирішивши, що потрібно щось змінити в собі, аби відкрити нову сторінку, я стала брюнеткою і змінила зачіску. Окрім того, саме такий колір волосся до вподоби Жені. Манікюр, косметика, одяг тепер теж обиратиму згідно з його вподобаннями. Він сказав Олі, що дівчата мають одягатися жіночно. Благо, в мене є сукня, в якій таким морозом не замерзну. І пальто довге.

Процес зміни себе допоміг трохи розслабитися і вперше за довгий час отримати задоволення. Звісно, я все ще думала про Славу. Навіть більше, я все ще почувалася зрадницею, коли згадувала про Женю. Зовсім заплуталася! Але те, що Славко тепер з іншою і щасливий (чомусь я вірила в це, бо ж просто так люди не змінюють місця проживання, не тікають зі столиці, а, отже, вона хороша дівчина), трохи мене заспокоювало.

Сьогодні я повністю занурилася в перевтілення, бажаючи здивувати свого колегу. Тепла сукня довжиною до коліна в поєднанні з хутряною накидкою і кулоном-краплиною, виглядала ефектно. Крім того, в такому образі та ще й з новою зачіскою я почувалася максимально елегантною і жіночною. Перед виходом з дому сфотографувала себе в дзеркалі, все ще радіючи новій собі. Було так незвично бачити себе палючою брюнеткою ще й з прямим волоссям. За звичкою потягнулася до вайберу, щоб скинути Славі це фото, але зупинила себе. Чи варто? Він же дав зрозуміти, що я йому не важлива, не потрібна... чи точніше, що він любить мене, як подругу, а не більше. А це фото буде згадкою про той інцидент... Краще не буду...

Прибувши на роботу, викликала легкий шок своїх співробітників. Проте, як бонус, досягнула того, що Женя затримав на мені погляд трохи довше звичайного. Це було приємно, тож настрій ледь помітно підстрибнув.

Цікаво, Слава оцінив би цей мій експеримент? Ах, та що ж це? Я знову згадую про нього! Слід би зосередитися на роботі… і на моєму… колезі? Коханому? Я вже не знала, хто для мене хто.

Якось випадково помітила, що і він геть не уважний і якийсь засмучений. Коли він двічі підряд забув про важливі деталі під час зустрічі з клієнтом, я поставила собі в пам'яті помітку, аби серйозно поговорити з ним.

— Дуже рада нашій співпраці! Впевнена, вона буде плідною і взаємно-приємною, пані Олено. Гарного дня! На все добре! — привітно попрощалася з милою жіночкою, з якою в неформальній обстановці сьогодні змогли підписати довгостроковий проєкт. Тепер всі папери іноземних філій її фірми перекладатимемо ми, а це доволі непоганий прибуток.

— На все добре, пані Олександро. Бувайте, — всміхнулася вона і пірнула в розкішний "мерседес", припаркований перед входом у ресторан. Я легко підхопила Женю під руку і ласкаво всміхнулася у відповідь на його здивований погляд.