Розділ 12

– Тебе забув спитати! – фиркає чоловік і переводить погляд на Ешлі. – Люба, не обіймеш татка? 

Чесно кажучи, я думала, що зараз Ешлі радісно кинеться йому на шию, але цього не сталося. 

Дівчина сидить, наче в воду опущена, і не знає, що їй робити. Мабуть, не хоче маму засмучувати, тому й не обіймає тата. 

– Тобі тут не раді. Забирайся! – цідить Мартін.

– Це не тобі вирішувати, – фиркає чоловік і кидає пакет на стілець, наче це якийсь непотріб. – Налаштувала дітей проти мене? Задоволена?

Якщо до цього моменту я ще шукала йому якесь виправдання і думала, що всі просто ображені, то зараз розумію: цей чоловік – просто мерзотник. 

– Який дітей, Дейве? Вони дорослі й самі вирішують, чого хочуть, – стримано говорить Елісон. 

– Ну, звісно! Я знаю, як чудово ти вмієш ними маніпулювати! 

– Ну все, з мене досить! – Мартін забирає свою руку від мене і різко підводиться на ноги. Йде до батька і б'є його кулаком в обличчя. 

Сказати, що я шокована – це нічого не сказати. Це ж його батько! Так, мерзотник, що прийшов зіпсувати свято доньки, але ж батько! 

Чоловік хапається за стіну і тримається на ногах. Але Мартін не збирається зупинятися. Він хапає його за комір і виштовхує з будинку. Гримають двері, а тоді він повертається. Дуже і дуже злий.

Я дивлюсь на Мартіна і не впізнаю у ньому того усміхненого хлопця. Я не розумію, що такого зробив особисто йому власний батько, що він так його ненавидить.

– Мартіне, – Елісон хоче щось сказати, але сам Янг говорити не збирається. Він залишає вітальню і йде на задній двір. 

– Йому треба заспокоїтись, – бурчить Кейсі. 

Тим часом Ешлі підводиться на ноги та бере в руки подарунковий пакет, який приніс батько. Вона такою розбитою зараз виглядає, а я згадую, як вона плакала в туалеті через розлучення батьків. 

Не втримавшись, йду до неї та міцно обіймаю. Просто мені здається, що це їй зараз необхідно. 

– Дякую тобі, – Ешлі витирає сльози й залишає вітальню з пакетом у руках. 

– Піду за нею, – говорить Кейсі й також йде. Ми з Елісон залишаємось удвох, і вона знову наливає нам вина.

– Це я у всьому винна, – зітхає. 

– Чому так думаєте? – дивуюсь.

– Я запросила батька Ешлі. Думала, що вона зрадіє, але не врахувала того, що діти сильно ображені на батька за те, що пішов від нас. Особливо Мартін. 

– Чому Мартін особливо? 

– У них завжди були важкі стосунки, – хмуриться Елісон. – Розумієш, Дейв – не батько Мартіна. Ми одружилися, коли Мартіну було три роки. Ще через три роки з'явилася Кейсі. 

Ого! Оце так відкриття! Сказати, що я шокована – це нічого не сказати!

– Цей Дейв погано з ним поводився? – питаю те, що спадає на думку. 

– Так, – я бачу, як очі Елісон наповнюються сльозами, і не можу зрозуміти, що ж такого зробив той чоловік. – Мартін досі не хоче про це говорити, але був період, коли я часто лежала в лікарні. Хворіла і мусила лікуватись. Тоді вони залишалися вдома удвох, і я не знаю, що тут відбулося. 

Я розумію, що про це варто поговорити з самим Мартіном, або ж не варто… Хто я така, щоб лізти у його життя? 

Та якщо врахувати те, що Мартін сам мене сюди покликав, я можу набратись сміливості та влаштувати йому допит. 

Залишаю Елісон у вітальні, а сама йду на вулицю, по гарячих слідах Мартіна. Бачу його на сходах з опущеною головою і широко розставленими ногами. 

– Якось негарно з твого боку залишати свою дівчину одну, – кажу і сідаю поруч з ним. 

– Пробач, кошеня, але я хочу побути один, – Мартін говорить стримано, але я-то розумію, що зараз він дуже напружений. 

– Не вийде. Ти сам мене сюди покликав, – заявляю та усміхаюсь, коли Мартін піднімає на мене погляд. – Усе так погано? 

– Жахливо просто, – шепоче і важко видихає. Зараз мені реально шкода його. Я розумію, що за цим зітханням схована якась серйозна дитяча травма. Що такого міг зробити той чоловік, щоб Мартін так його ненавидів? 

– Я чудово вмію слухати, – кажу і торкаюсь його плеча пальцями. Це просто жест підтримки, не більше, але Мартін сприймає його якось по-своєму. 

Він так швидко пересаджує мене до себе на коліна, що не встигаю навіть зрозуміти. Частка секунди – і його очі навпроти моїх, а я тримаюсь за його плечі й не можу поворухнутись. 

– І що це означає? – питаю розгублено.

– Моя “Ерікотерапія”, – усміхається і накриває мої уста своїми.

– Ой, у вас тут така романтика! – чую голос Кейсі й різко підводжусь з колін Мартіна. 

Здуріти можна! Я мало не повелась на його провокацію. І як тепер йому довіряти?! 

– Як же ти невчасно, Кейсі! – бурчить Мартін і також підводиться на ноги. Відчуваю на собі його погляд, але сама дивитися на нього не хочу. 

– Та я бачу! – хмикає дівчина. – Вас мама кличе в дім. Будемо їсти торт. 

Доводиться повертатися. Мені шалено ніяково перед Кейсі, яка побачила цю картину. Тепер вона ще й Ешлі розкаже, а може, й Елісон. У них не залишиться сумнівів, що ми пара. Хоча насправді це далеко не так.