Розділ 10

Мартін

Я не збираюсь нічого забувати! Хотів спочатку, але… все змінилося. Еріка мені подобається. Вона дуже гарна, і цей погляд… Зараз її очі наповнені сльозами, і розуміти, що течуть вони через мене – не надто приємно. 

Я хочу її поцілувати та міцно обійняти. Хочу, щоб Еріка мені довірилась. Розумію, що вона ображена, і має на це повне право. Я вчинив як козел! А тепер вона тут і поруч тиняється Ной! 

Знову сідаю рівно і скеровую автомобіль на дорогу. Еріка відвертається до вікна і мовчить, а я… не знаю, що ще можна сказати. 

Я ж не ідіот і розумію, що це сама доля подарувала нам ще одну зустріч. Якщо ми зустрілись на іншому кінці світу, отже, немає сенсу тікати від цього.

– Мої батьки розлучаються, – кажу, коли зупиняю автомобіль біля будинку, у якому живе Еріка. – У той вечір мені зателефонувала мама в сльозах і сказала, що у батька молода коханка. Я зірвався, і ти потрапила під гарячу руку. 

– Мені шкода твоєї мами, – говорить Еріка, розглядаючи свої руки. – Але ти не мав права порівнювати мене з подругою свого батька. Я не така! 

– Знаю. Мені прикро, – кажу. – Я дійсно хочу все виправити. Я не зникну, кошеня. І точно не буду вдавати, що ми не знайомі. Якщо Ной спробує тебе торкнутися – я виб'ю йому кілька зубів. 

– Це занадто! – Еріка таки піднімає на мене заплакані очі, а я розумію, що готовий потонути в них просто зараз. 

– Я ревнивий хлопець, кошеня. Дуже ревнивий, – кажу, а вона так мило закочує очі до неба і відчиняє двері. – До зустрічі! 

Еріка нічого не відповідає і йде до будинку, а я чекаю того моменту, коли вона зникне за дверима, і тільки після цього повертаюся на студію. 

Мене не лякають крики режисера. Попри те, що Еріка відправила мене під три чорти, чудово виконую свою роль. Зовсім скоро крики режисера змінюються похвалою. 

– Що це з тобою? – питає мій менеджер Кріс після закінчення зйомок. Ми їдемо до мене додому, і в голові виникає цікава ідея надіслати Еріці квіти. Як добре, що тепер я знаю, де вона живе. – Усмішка така дивна.

– Я закохався, – кажу, а він починає кашляти. – Ти чого? Таке неочікуване зізнання? 

– Ще б пак! – хмикає. – І кому це так пощастило? Лії? 

– Вона тут до чого? – дивуюсь. – Ці квіти для Еріки – дівчини, яка нещодавно прилетіла з України. 

– Та, що з Гевілом працює? 

– Це ненадовго. Скажи Ребеці, щоб Еріка була в моїй команді, – кажу твердо. Не хочу, щоб Ной був біля дівчини. Вона лише моя! 

– Не думаю, що вона погодиться, – хмуриться Кріс. 

– А ти спробуй її переконати. Або я сам це зроблю, – усміхаюсь. 

Добре, що Кріс знає – сперечатися зі мною немає сенсу. Коли підвозить мене додому, просить сидіти вдома, а то папараці тільки й чекають, щоб зняти чергову сенсацію. Я і сам це розумію, тому вирішую не робити дурниць. 

Набираю маму, щоб розпитати, як там у них справи, і радію, коли чую, що голос у неї значно веселіший. 

– Ти не забув, що завтра в Ешлі день народження? 

– Точно! – б'ю себе долонею по лобі. 

– Я так і знала, – хмикає мама. – Коли зможеш приїхати? 

– Після обіду буду. І не один. 

– Тобто? Кріса з собою візьмеш? – допитується мама.

– Ні, дівчину, – кажу.

– Лію? 

– Свою дівчину, мамо. А Лія просто подруга, – пояснюю. На тому кінці стає тихо, і я розумію, що мама обмірковує все. 

– Я у передчутті, – заявляє. – Не розчаруй мене, синку.

– Вона тобі сподобається. Я впевнений. 

Кладу слухавку та усміхаюсь своїй геніальній ідеї. Тепер треба ще Еріці про неї розповісти. Ух, це буде ще тим завданнячком!

Як і планував, замовляю доставку квітів для Еріки й практично уявляю її реакцію на цей подарунок. Сподіваюсь, що букет не полетить з балкона… Все-таки він ні в чому не винен.

Оскільки зайнятись мені нічим, обираю подарунок для сестри. Знаю, що вона мріє про собаку, тому весь вечір шукаю їй нового друга. Домовляюсь про зустріч на завтра і, задоволений, лягаю спати. 

Кріс будить мене на початку п'ятої. Доводиться опанувати себе і плестись у душ. Рівно о шостій я в павільйоні. Чекаю на Еріку. Та коли бачу, як вона прямує в гримерку до Ноя, готовий кинутись за нею. 

І що це означає? Вона вирішила пограти на моїх нервах?! 

– Ти говорив із Ребекою? – питаю у Кріса. 

– Говорив, – бурчить. – Вона сказала, що Еріка не хоче з тобою працювати.

Навіть так? От зараза блакитноока! Ну що ж, я не готовий так просто здаватися! 

Еріка

Мене просто розриває від емоцій. Не можу тримати себе в руках. Та ким цей Янг себе вважає? Невже реально думає, що можна так просто забути те, що він зробив?

Навіть якби ми переспали й наступного ранку він полетів додому, не було б так образливо! Просто я розуміла, що так і буде, але… він зміг мене здивувати.