Розділ 9

– Янг тебе ображає? – питає Ной, відпустивши мої плечі. 

– Що? – піднімаю на нього погляд. – Ні, не ображає. 

– Тоді в чому справа? Між вами щось є? – знову питає.

– Я думаю, що це моя справа, – кажу твердо. – Пробач, але я сама розберусь.

Повертаюсь у гримерку, щоб забрати сумку, і відразу йду на знімальний майданчик. Виявляється, що сьогодні доволі цікаві зйомки. Вчора я не бачила актриси, яка виконує головну жіночу роль, а сьогодні, за планом, повинні знімати її вечерю з Мартіном, а потім – прогулянку містом. 

Актриса виявляється доволі відомою і дуже гарною. Вона так мило усміхається усім і з Янгом поводиться стримано. Чомусь одразу виникає симпатія до неї. Можливо, тому, що Оля шепнула мені на вушко дещо цікаве – у цієї актриси є наречений. 

Поки Ной не бере участі у зйомках, у мене є можливість просто спостерігати. Мартін чудово грає свою роль, і коли треба зіграти сцену, де він цілує свою партнерку, я чомусь починаю хвилюватися. Серце наче божевільне б'ється об груди, і бажання спостерігати за цим дійством таке саме велике, як бажання не спостерігати. 

Взагалі не уявляю, як можна цілувати людину, до якої взагалі нічого не відчуваєш. Так, це теж робота, але мають бути якісь почуття… 

Одразу згадую, як сьогодні мене поцілував Мартін. Тобто намагався поцілувати. Здається, цілуватись направо і наліво – це його хобі. 

Коли настає час виходити Ною на знімальний майданчик, я затамовую подих. У наступній сцені він повинен наблизитись до столика, за яким сидить пара, і врізати Мартіну. Як на мене, чудова сцена! 

Стою і дочекатись не можу, коли це станеться…

Ной усе робить ідеально. Б'є так, що Мартін заледве втримується на ногах.

– Ною! Це що таке? – кричить режисер. – Мартіне, ти як? 

Той киває і несподівано кидається на Ноя. Я тільки рота від шоку відкриваю і не розумію, це за сценарієм чи ні.

Вже за мить до чоловіків кидається практично вся знімальна група. Їх розтягують по різних кутках, і режисер не добирає слів, коли вказує на непрофесіоналізм обох. 

– Еріко, поправ грим Ною! – дає наказ Ребека, і я йду до нього. 

Ной сідає просто на стіл, широко розставивши ноги, а мені нічого не залишається, як стати поміж них. 

– І що це було? – питаю. 

– Хотів випустити пар, – цідить.

– І що? Допомогло? – фиркаю. – Тепер у тебе можуть бути проблеми. 

– Хвилюєшся за мене? – Ной усміхається, а я закочую очі до неба. Таке відчуття, що йому п'ятнадцять, а не більше двадцяти. 

Поки поправляю грим, відчуваю на собі погляд Мартіна. Біля нього також бігає гример, але його погляд сконцентрований на нас із Ноєм. 

– Не роби більше дурниць, добре? – кажу, коли він збирається повернутись до зйомок.

– Ну, якщо ти просиш, – Ной підморгує мені та повертається на знімальний майданчик. А от у бік Янга взагалі намагаюсь не дивитися.  

Після настанов режисера чоловіки начебто вгамовують свій запал. Щось мені підказує, що бились вони не через мене. Можливо, є інша причина? Видно ж, що вони не люблять одне одного. 

– Оце було жорстко! – заявляє Оля, коли всі йдуть на перерву. Ми беремо каву в автоматі та вирішуємо обговорити все. 

– Не те слово, – хмикаю. Одразу розповідаю їй про ранковий поцілунок від Янга, і Оля просто вибухає від емоцій. 

– Слухай! А якщо він зрозумів, що помилився, і тепер хоче тебе повернути? – заявляє. 

– Щось не тим шляхом він пішов, – фиркаю. – Хоча сумніваюсь, що Мартін щось зрозумів. Мабуть, його просто злить, що я працюю з Ноєм. 

– Або він ревнує, – підморгує мені Оля. – Скоро зйомки на вулиці. Ной там не залучений, тому ти можеш бути вільною. 

– О, це чудово! – радію. – Треба тільки уточнити, коли я знову буду потрібна. 

Вирішую поговорити про це з Ноєм, тому знову йду до його гримерки. Сподіваюсь знайти його там. Але дорогою помічаю доволі цікаву картину. Мартін розмовляє з якоюсь дівчиною, і поводиться вона доволі розкуто. 

Торкається пальцями його шиї, усміхається і мало не поїдає його поглядом. А ще ця дівчина дуже гарна. Наче модель з картинки. 

Коли Мартін помічає мене, говорить щось дівчині та починає наближатися. Він просто залишає її, щоб… поговорити зі мною? 

Білявка хмуриться, а я не знаю, тікати мені чи залишитися. Стою, як вкопана, тому що цікаво, чого ж він хоче.

– Пробач за ранок, – заявляє, зупинившись навпроти. – І за ті слова також. 

– Ти серйозно? – фиркаю. – Думаєш, усе можна виправити одним “пробач”?

– Не думаю, – хмуриться. – Тому хочу запросити тебе на вечерю і нормально поговорити. 

– Не думаю, що це хороша ідея, – кажу одразу. 

– Чому? – не може второпати. – Це через Ноя? 

– Та до чого тут Ной? – випалюю і помічаю, що біляка йде до нас. Здається, вона не готова так просто здаватися.