Розділ 8

– Оце халепа, подруго! – випалює Оля дорогою додому. Вона міцно тримає руками кермо і слухає уважно все, що розповідаю. – Як тобі вдалося познайомитись з двома красенями, за якими плачуть мільйони дівчат по всьому світу? 

– Так вийшло, – зітхаю. – Якби знала, що буду працювати з Мартіном…

– Що? – перебиває мене Оля. – Тільки не говори, що не погодилася б! Це не ти його відшила, а він тебе, тому ніяково має почуватись Янг! А ти високо підніми голову і не показуй йому, що тобі боляче! До того ж Ной теж на тебе око поклав, а він хлопець хороший. 

– Слухай, я ж летіла з ним у літаку. А чому він обличчя не приховував? – згадую один важливий момент. – Просто Мартін постійно в кепці ходив і окулярах. 

– Ну… можливо, річ у тім, що Ной не настільки популярний як Янг. У Мартіна останні кілька років пік популярності і його кожна собака знає. Ной значно скромніший і не такий відомий. 

Мабуть, так і є. От я ні одного, ні другого не впізнала. І, швидше за все, не я одна така. 

Повернувшись у квартиру Олі, йду в душ, а тоді – спати. Після безсонної ночі почуваюсь вичавленим лимоном. Тільки не від неї у мене такий гіркий присмак у роті. Зустріч із Мартіном вибила землю у мене з-під ніг. А його слова зробили боляче…

Прокинувшись після обіду, готую собі каву і розмірковую, чим можна зайнятись. Оля ще спить, а я не хочу сидіти в чотирьох стінах. Тільки от йти кудись самій – теж не варіант. Я тут взагалі не орієнтуюсь.

Встигаю випити кави та поговорити телефоном з Нікою. Доводиться подругу розбудити, але, коли вона чує про зустріч з Мартіном, сама остаточно прокидається. Вона, як і Оля, просить мене не залишати цю роботу через якогось мудака. 

Добре, що я не в команді Мартіна, а з Ноєм працюю. Він чудовий, і з ним я можу спокійно працювати. Треба тільки зібратись і забути все, що поєднувало мене з Янгом!

– Ненавиджу нічні зйомки! – бурчить Оля, з’явившись на кухні. 

– Сьогодні знову треба їхати? – питаю. 

– На щастя, ні. Завтра о шостій треба бути на роботі, – відповідає. – Тому сьогоднішній вечір проведемо разом. Прогуляємось.

– Чудово! – така новина швидко піднімає мені настрій. 

Після вечері одягаю шорти та футболку, а волосся збираю у хвіст. Тут дуже спекотно і навіть ввечері температура не падає. 

Вирішуємо пройтись пішки, щоб я могла роздивитися територію навколо і пізніше самостійно гуляла тут. В принципі, не все так страшно, і дуже скоро я розумію, що якось та й освоюсь. 

– Давай у кафе зайдемо, – пропонує Оля, і я охоче погоджуюсь. 

Займаємо столик біля вікна і замовляємо собі напої. Поки Оля переписується зі своїм хлопцем, я вирішую піти у вбиральню. Коли мию руки та збираюсь виходити, двері відчиняються, і незнайома мені дівчина практично налітає на мене.

– Ой, пробач! – випалює і в мій бік практично не дивиться. Йде до умивальників і вмиває обличчя водою. 

Здається, у неї щось сталося… Руки тремтять і схлипує тихенько. 

– У тебе проблеми? – питаю, обережно наблизившись до неї. – Я можу чимось допомогти? 

– Навряд чи, – бурчить і дивиться на мене заплаканими очима через дзеркало. – Хіба що ти можеш помирити моїх батьків.

– Вони посварилися? 

– Розлучаються, – зітхає. У дівчини гарні блакитні очі й довге світле волосся, зібране у хвіст. На вигляд їй років вісімнадцять. 

– Мені шкода, – кажу щиро. 

– Мені теж, – схлипує. – Уявляєш, тато знайшов собі нову кохану! Практично мою однолітку. А мама тепер страждає. 

– Їй просто треба змиритися. Розумію, що це важко, але… так краще буде. Якщо чоловік залишив її і знайшов собі іншу, то це він мудак. Пробач, звісно, за такі слова.

– Так, це правда, – хмикає і подає мені руку. – Я Ешлі.

– Еріка, – без сумнівів тисну їй руку. – Ти одна тут? Якщо хочеш, можеш приєднатися до нас із подругою. 

– Добре, – вона усміхається, і я роблю те ж саме. 

Ешлі мила, хоча і заплакана сильно. Мені щиро її шкода. Навіть уявити страшно, як це – коли батьки розлучаються.

Коли приходимо до нашого столика, Оля здивовано розглядає мою нову знайому. Ешлі сама називає своє ім'я, і Оля доволі швидко приймає її у нашу компанію. Вже через кілька хвилин ми розмовляємо про власні уподобання у напоях, і Ешлі починає усміхатися. 

– Можна взяти твій номер? – питає у мене, коли збирається йти. 

– Так, звісно, – обмінюємось номерами, і я навіть не сумніваюсь, що ми зустрінемось знову.  

Коли Ешлі збирається йти, проводжу її на вулицю. Хочу ще раз показати свою підтримку, тому кажу те, що засіло в голові:

– Знаєш, мої батьки загинули, коли я зовсім малою була. Я зовсім їх не пам’ятаю, – кажу тихо. – А у тебе вони живі та здорові. І що, що тепер порізно живуть? Це ж не змінює того факту, що у тебе є мама і тато. 

– Ти маєш рацію, – киває Ешлі. – Дякую, Еріко. 

Несподівано дівчина мене обіймає – і так приємно стає. Вона чудова, і я хочу спілкуватись з нею. 

Коли Ешлі йде, я повертаюсь до Олі. Звісно ж, їй є що сказати про мою нову знайому.