Розділ 5

Мартін

Сідаю за кермо автомобіля і кілька разів б'ю руками по керму. Мене така злість зараз роз'їдає, що кортить розтрощити все, що від руки потрапляє. Можливо, я занадто жорстоко вчинив з Ерікою і вона зовсім не така, як більшість жінок, але, з іншого боку, навіщо шкодувати про це, якщо ми більше ніколи не побачимось? 

Залишаю двір її будинку і їду одразу в готель. Літак через три години. Час ще є, але я був би радий, якби його зовсім не залишилось. Хочу додому. Треба заспокоїти маму і вправити мізки батькові, який вирішив, що у п'ятдесят життя тільки починається. 

Дорогою телефоную водієві та прошу чекати біля готелю, щоб відвезти мене в аеропорт. Опинившись у своєму номері, швидко збираю речі в сумку і переодягаюсь у більш закритий одяг. 

Тільки-но залишаю номер, у коридорі зустрічаю Лію. Видно, що вона до мене йшла, а тепер здивовано дивиться на сумку у моїх руках.

– Не рано в аеропорт? – дивується.

– Нормально, – кажу сухо.

– Сталося щось? Ти зник на весь день, а тепер поспішаєш, – хмуриться дівчина. 

– Поговоримо, коли прилечу додому. Я сам поки нічого не розумію, – цілую Лію в щоку і йду назад до ліфта. 

Як на зло, фанатам вдається дізнатися, де я зупинився, тому тікати доводиться через чорний вхід. Там на мене вже чекає водій. 

Час до вильоту проводжу в автомобілі. Не хочу світитись у будівлі аеропорту, щоб не доставляти собі проблем. За пів години до початку реєстрації таки йду всередину, і, на щастя, мене ніхто не впізнає. 

Весь переліт проводжу наче на голках. Сотню разів шкодую, що послухав Лію і полетів на її показ. Сидів би вдома і, можливо, зміг би вчасно вправити батькові мізки. 

З аеропорту їду одразу до будинку батьків. Намагаюсь не панікувати, але виходить так собі. Минула практично доба з моєї останньої розмови з мамою. Є ще надія, що за цей час вони з батьком помирилися. Хоча… сам я у це мало вірю. 

– Ну нарешті! – двері будинку відчиняє моя молодша сестра Кейсі. Міцно обіймаю її та цілую у щоку.

– Як справи? – питаю схвильовано.

– Жахливо! Батько збожеволів, мама плаче. Скоро сам усе побачиш, – бурчить сестра. 

Йдемо в кімнату до мами, і там мене чекає не надто приємна картина. Мама лежить у ліжку і витирає сльози серветкою. Сідаю поруч з нею і беру за руку. Зараз бажання відбити голову власному батькові надто велике. 

– Ти повернувся, – шепоче.

– Звісно, – усміхаюсь. – Чому ти плачеш? Якщо пішов, туди йому і дорога.

– Я кохаю його, синку, – схлипує мама. – Ми стільки років разом прожили, а тут він заявляє мені, що знайшов собі гарнішу, молодшу і розумнішу. 

– Хочеш, я з ним розмову проведу? – питаю. 

– Не варто. Це не допоможе, – зітхає. – Краще розкажи, як ти провів свої вихідні? Лія, мабуть, зраділа, що ти прилетів. 

– Зраділа, – хмикаю. Чомусь у цей момент згадую Еріку – і знову це дивне відчуття з'являється всередині. Відчуття, наче я неправильно вчинив. – Мамо, ти більше не плач, добре? Якщо пішов, то нехай йде. Головне, що всі живі та здорові. Хіба ні? 

– Ти маєш рацію, – мама сідає і витирає сльози. – Мені про вас треба думати, а батько.. нехай щасливим буде зі своєю подружкою. Щось мені підказує, що скоро він сам від неї втече, коли зрозуміє, що краще за мене вона його не нагодує.

– І то правда, – хмикаю. – До речі, про їжу. Я тільки з літака і дуже голодний!

– Так чому одразу не сказав? – плескає в долоні мама, а мені подобається те, як вона оживає. – Пішли на кухню. Приготую щось швиденько.

Переконавшись, що мама в нормі й поївши її смачних млинців, їду до себе. Я все ще хочу поговорити з батьком, і обов'язково це зроблю, але спочатку з власними справами треба розібратися. 

Менеджер встиг обірвати мені телефон, отже, треба їхати на кіностудію. З дня на день підписання контракту, і коли це станеться, я зависну там на кілька місяців щонайменше. 

Мій новий проєкт – це не тільки мільйони доларів. Це моя чергова сходинка до вершини слави. Я давно мріяв про цю роль, і тепер вона практично моя. 

Нашвидкуруч приймаю душ і дорогою на студію набираю номер менеджера. Люблю, коли роботи вище голови. Немає часу думати про всякі дурниці, а головне – всі відчуття відходять на другий, а то і третій план. 

Ну хіба не ідеально?

Еріка

Минає понад тиждень, а мені так і не вдається знайти роботу. Відчуваю, що скоро накриє депресія, і тоді взагалі нічого не хотітиму. Це погано, адже гроші мені необхідні. Треба оплачувати житло і бабусі трохи надіслати.

Після чергової співбесіди у салоні краси плетусь додому і вирішую трохи посидіти в парку. Чотири стіни моєї квартири тиснуть і не дають зібратися. Саме тому сідаю на лавку в парку, вдихаю свіже повітря і думаю над тим, як бути далі.

Здається, працювати за професією не вийде. Доведеться йти офіціанткою у кафе чи ресторан. Не люблю я цієї справи, але гроші, як то кажуть, не пахнуть. Можливо, з часом щось і підвернеться.

Коли в сумці починає дзвонити телефон, дуже сподіваюсь, що це з салону. Та коли бачу номер подруги, яка два роки тому переїхала в Америку, навіть не знаю, радіти мені чи не варто.