Розділ 3

Мартін

Повернувшись у готель, збираюсь на показ до Лії. Чесно кажучи, з більшим задоволенням я б зараз залишився з Ерікою. Ця дівчина мене зачепила. Вона не така, як усі. Принаймні дуже на це сподіваюся. А ще вона мене не впізнала. З її реакції це стало зрозуміло. 

Одягаю костюм і залишаю номер. Цього разу я не приховую свого обличчя, і, коли з'являюся у фоє готелю, всі починають тикати в мене пальцями та фотографувати. Нічого нового.

Водій уже чекає на мене біля автомобіля. Відчиняє двері, і сідаю всередину. 

– Як минула ваша прогулянка містом? Нічого не сталося? – питає, поки їдемо.

– Я трохи подряпав машину. Всі витрати з ремонту беру на себе, – кажу.

– Сподіваюсь, ви не постраждали, – блідне чоловік.

– Я в нормі. Як твоя дитина? 

– Залишив із бабусею. Температура наче спала.

– Це добре. 

Мене привезли до комплексу, де має відбутися показ. Чекаю, поки біля автомобіля з'явиться охорона, і лише після цього виходжу на вулицю. 

Крики фанаток, спалахи камер і моя усмішка для всіх присутніх. Нічого нового. Охорона не дає найбільш відважним наблизитись, але кілька автографів я таки залишаю. 

Всередині не так гучно і немає фанатів. Поки йду до столу з напоями, помічаю на собі зацікавлені погляди гостей. Це вся еліта та зірки шоубізнесу. Нікого з них не знаю, і, якщо чесно, знайомитись немає бажання. 

До початку показу випиваю келих шампанського. Декілька гостей таки підходять, щоб познайомитися та зробити спільне фото, яким потім будуть хизуватися на просторах інтернету. 

Коли розпочинається показ, п'ю шампанське маленькими ковтками та слідкую за моделями. Нудно якось… З'являється бажання втекти…

Лія виходить на подіум останньою та отримує шквал аплодисментів від глядачів. Вона поводиться як королева на цьому заході, і, швидше за все, так і є. Уявлення не маю, скільки грошей організатори заплатили, щоб Лія пройшла цим подіумом. 

Дівчина знаходить мене поглядом та усміхається. Невже не вірила, що я прийду? 

Коли показ закінчується, подруга одразу ж поспішає до мене і міцно обіймає. Нас фотографують, і, швидше за все, вже завтра будуть говорити про те, що між нами роман. Доведеться знову спростовувати цю інформацію. 

– Ти прийшов! Я така рада! – випалює щасливим голосом. – Як тобі показ? 

– Який показ? Я тільки на тебе дивився, – усміхаюсь.

Далі Лія починає знайомити мене зі своїми друзями, імен яких я навіть не намагаюсь запам'ятати. 

– Мартіне, поїдемо в клуб? Мене запрошують організатори, – питає Лія, коли всі починають залишати зал. 

– Не хочу, – кажу. – Краще в готель поїду. Голова болить. 

Залишаю Лію там, а сам йду на вихід. Фанати досі тут. Усе ще сподіваються отримати фото зі мною або ж автограф. Я сьогодні добрий – залишаю ще декілька і сідаю в автомобіль. 

– Їдемо в готель? – питає водій, коли збирається залишити стоянку. 

– Зупиниш за рогом. Я сам сяду за кермо.

– Навіщо? – насторожується. 

– Хочу нічним місто покататись. А ти виклич собі таксі, – відповідаю. 

– Ви впевнені, що це хороша ідея? – Схоже, після аварії водій не хоче мене одного відпускати. 

– Впевнений. Зупиняйся.

Автівка гальмує за рогом, де нас нікому не видно. Сідаю за кермо, а водієві даю кілька купюр, щоб додому дістався. 

Вбиваю у навігатор адресу Еріки і їду одразу туди. Не знаю, навіщо. Просто хочу її побачити. Спочатку планую набрати її та попередити про свій приїзд, а тоді вирішую зробити це, коли приїду. 

Зупинивши автомобіль у дворі її будинку, намагаюсь зрозуміти який, із під'їздів її. Я не бачив, куди заходила Еріка, тому єдине, що мені залишається – телефонувати їй. 

Дістаю телефон з кишені, але набрати не встигаю. Бачу її просто перед автомобілем. Вона несе у руках два доволі важкі пакети та дивиться собі під ноги. 

Швидко залишаю салон і поспішаю за нею. Коли рівняємось, вихоплюю один пакет із рук.

Еріка злякано озирається і говорить щось українською, а тоді бачить мене, і її рот смішно розтулюється.

 – Ти що тут робиш? 

– Вирішив зробити сюрприз, – усміхаюсь і забираю у неї ще й другий пакет.

– У тебе вийшло, – хмикає. – Ти такий гарний. З весілля втік? 

– Практично, – хмикаю. Розглядаю її з голови до ніг та усміхаюся. Еріка зовсім не схожа на ту дівчину, яку я бачив вдень. Гулька на голові, широка футболка і спортивні штани. Та маю визнати, що виглядає вона дуже мило. – Ти додому йдеш? Давай допоможу пакети занести.

– До мене? – питає схвильовано. – Але… у мене не прибрано. 

– Нічого. Якось переживу, – усміхаюсь. 

Еріка

Здається, я сплю! Це ж не може бути реальністю! 

Мартін зараз поруч зі мною, несе у квартиру пакети з продуктами, і при цьому виглядає так, наче втік з власного весілля. Маю визнати, що костюм йому шалено пасує.