Глава 6 "Відпочинок"

Софія

— П’ятдесят відтінків?! — голосно запитує Лера, коли сідаємо на місця.

— Ага. Через те, що ви дивилися перший фільм, дивимось сьогодні другий. Сподіваюсь, ви не забули, чим все скінчилося.

— Вона пішла від нього, — нагадую.

— І правильно зробила, — додає Лера. Пригадую, як ми дивились цей фільм у кімнаті. Лера так обурювалась, що чути було на весь поверх.

У розумінні подруги, кохання — таке відчуття, яке зносить все негативне на своєму шляху. Змінює людей до невпізнанності й змушує робити подвиги заради коханих. Мені так хочеться, щоб вона не розчарувалась у своїй впевненості в майбутньому. Не бажаю, щоб вона колись втратила віру у це велике почуття. Звісно, я б теж хотіла ось так закохатися, як головна героїня. Адже за сюжетом фільму головний герой теж вже кохає її й активно бореться зі своїми внутрішніми демонами. Тільки це фільм, а ми у реальному житті.

Після перегляду повертаємося мовчки, кожен думає про своє. Лія щось клацає у телефоні, а я згадую сьогоднішню зустріч з Назаром. Він сподобався мені й не виходить з голови. Якщо зателефонує, обов’язково сходжу з ним прогулятись і залюбки поспілкуюся.

— Беру свої слова назад, — каже Лера, зітхаючи. — Вона повернулася заради кохання, і він, схоже, теж її кохає.

— Пропоную купити морозива й подивитися вдома третю частину, щоб дізнатися, чим все скінчиться, — говорить Лія й звертає у бік супермаркету.

— Всі за! — бере мене під руку Лера й тягне за нею.

У гуртожитку спочатку йдемо у душ, потім переодягаємося до сну й нарешті всідаємося дивитись фільм. Лія вмикає ноутбук, а Лера викладає морозиво у піали. Різкий писк Лерки змушує підстрибнути з ліжка й шукати причину її страху. Дівчина так перелякалася, що дивиться тільки на вікно й не може слова сказати. Переводжу туди погляд і бачу якогось хлопця за вікном на нашому балконі. Сама не стримуюсь й пищу, затуливши рота долонею.

— Ах ти ж падлюка! — голосно вигукує Лія й з розмаху відчиняє двері балкона. Хапає того хлопця за руку й затягує у кімнату. Не знаходить нічого краще, ніж вхопити ложку, якою збиралася їсти морозиво, і підставити йому під горло, міцно тримаючи за руку. Хлопець не виривається, лише перелякано дивиться на нас по черзі. Лерка прикривається руками, бо одягнута тільки у коротку нічну сорочку.

— Ти чого заліз сюди, телепню? — голосно запитує Лія, гнівно дивлячись на гостя.

— Я… Той… А де Маринка? — питає розгублено, а мені стає смішно з його виразу.

— Маринка? В тебе взагалі клепки повипадали? Яка Маринка? Тут такої немає. Ану, дівчата, гукайте вахтерку, — дає команду Лія, а Лерка, схопивши халат зі стільця, зривається з місця.

— Ну, цей, дівчата, давайте по-тихому розійдемось, — починає бубніти хлопець й вириватися.

— Ти налякав мою подругу, дурню. Так просто ти звідси не вийдеш. Ану знімай його перелякану пику, Соню, — дає мені команду. Я, ледь стримуючи сміх, розблоковую телефон і починаю знімати відео. — Що нам за це буде, якщо ми зараз тебе відпустимо? — питає, як бізнес-леді на перемовинах. Вона так вхопила його за руку, що нігтями аж вп'ялася в шкіру.

— Ну, цей… Ну… Все, що захочете.

— Завтра принесеш у двісті третю морозиво. І дивись мені, щоб було найкраще, бо твій сором побачимо не тільки ми, але й глядачі на моєму каналі. Зрозумів? — прикладає міцніше до його шиї ложку, а я вже не стримую сміху.

— Зрозумів. Я піду? — починає рухатися до дверей.

— Куди? Як зайшов, так і виходь. І швидше, бо Степанівна вже біжить по тебе. Ото сміху буде… — протягує Лія, а хлопець блідне на очах. Схоже, що знайомство зі Степанівною в нього вже відбулося.

Мовчки він пірнає назад на балкон і не встигаємо ми заспокоїти сміх, як у кімнату вривається перелякана Лерка, а за нею захекана Степанівна.

— Де?! — голосно запитує жінка.

— Втік, — розводить руками Лія, миттю опанувавши свої емоції. — Що це за гуртожиток такий, коли у кімнату вриваються чоловіки? — говорить з претензією, а ми відкриваємо роти від здивування. — Ми злякалися. Хто має за цим слідкувати? Завтра ж піду до директора й запитаю про це.

— А може, він приходив до когось із вас? — робить їдке зауваження жінка.

— Ні. Він сам сказав, що до якоїсь Маринки, але просто сплутав сторони гуртожитку, — спокійно відповідає Лія, а я дивуюся, настільки вона впевнено себе поводить.

— Я з усім сама розберуся і винні отримають покарання, — розлючено говорить вахтерка й виходить, зачинивши за собою двері.

— Куди він зник? — питає Лера, сідаючи на ліжко й відхекуючись. — Я так спішила, щоб його спіймали. Це ж треба бути таким настирним і лізти у вікна.

— Ми його відпустили на заміну морозиву, — відповідає Лія й зачиняє балкон. — З відчиненим небезпечно спати, можна перелякатися до смерті, якщо ще один такий Ромео заявиться до Маринки. От коза! — сідає вона на ліжко й продовжує шукати фільм.

— А в тебе є свій канал на ютубі? — питаю, згадуючи її погрози хлопцю.

— Ні, — спокійно відповідає дівчина. — Але ж як він перелякався, — починає усміхатись.

— Ага! А коли почув за Степанівну, взагалі ледь не зомлів, — від згадки про налякане обличчя хлопця починаємо сміятися на всю кімнату.

— Ну що, вмикати? — питає Лія, знайшовши фільм.

— Так, — відповідаю й подаю дівчатам морозиво, яке вже підтало, поки ми виганяли гостя. — Тобі потрібно бути директоркою чи власницею фірми з таким характером, — говорю, сідаючи поряд з Лією.

— Колись мені доведеться зайняти місце в сімейній компанії, але зараз я просто насолоджуюся свободою, — зітхає й вмикає фільм.

Під час перегляду час від часу повертаюся думками до слів Лії. Вона знає, що у підсумку працюватиме у сімейному бізнесі, але хоче, щоб це було саме її рішення, а не накази мами чи племінника батька.

Неочікувано отримую на телефон повідомлення. Дивлюсь, і очам своїм не вірю. Воно від Назара.

Назар: Як щодо прогулянки завтра після пар?