ЧАСТИНА 1. Самотність серед людей (руйнування ілюзій)

Коли самотньо поруч із близькими

Я помітила, що люди часто почуваються самотніми поруч із найближчими людьми у своєму житті. Це відчуття не виникає миттєво і не триває лише частку секунди. Воно значно глибше — лякаюче, таке, що змушує нас відчувати страх покинутої людини.

Чому так відбувається?

Я вивчаю це питання досить довгий час, і, мабуть, найскладніше в ньому не лише моя спостережливість, а й саме відчуття — відчувати. Бувають моменти, коли ми, люди, не завжди ставимо собі запитання: що відчувають інші? Водночас власні переживання для нас залишаються надзвичайно важливими.

Це егоїзм чи нарцисцизм?

Ці поняття надто серйозні й водночас надто глибокі для поверхневого розгляду. Саме тому я не розглядатиму їх з науково-дослідницької точки зору. У цій книзі, в цих рядках, йтиметься лише про одне — погляд звичайної людини, без претензії на професійний аналіз. Психологія має залишатися сферою фахівців.

Отже, повернімося до нашого питання — самотність.
Що це? Покарання чи необхідність?

Коли ми свідомо хочемо залишитися зі своїми думками, самотність стає потрібною. Але що відбувається тоді, коли ми відчуваємо її і водночас лякаємося — навіть перебуваючи серед рідних? Це інша сторона самотності. Та, яку можна відчути лише наодинці з собою.

Чи варта людина того, щоб її засуджували за те, що вона відчуває?

Питання, яке кожен трактує по-своєму. Кожна людина живе у світі власного бачення. З роками він змінюється, структурується й стає більш досвідченим.

Ми боїмося самотності чи бути засудженими іншими?

Страх самотності не є фізичним, адже фізично людина не може залишитися самою у світі. Можливо, це щось значно глибше? Страх бути незрозумілим, непочутим, засудженим. Страх того, що ніхто не зможе розділити з тобою певний погляд на ситуацію.