ОДА НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Вікторові (“царю в законє”)
присвячується (“в натурє”).
Від ситості давно звільнились ми,
Все незалежніші стають від правди,
Все незалежніші від новизни
Зі шпальт і гучномовців дифірамби.
Вкраїнська з кожним днем стає земля
Вільнішою від власного народу:
Все рідше тут побачиш немовля —
На півмільйона менше нас щороку.
Вже кожного четвертого із нас
Земля носить не хоче рідна наша —
Втекли, розвіялися по світах...
Хіба не переповнилася чаша
Терпіння? Знаєш, мабуть, — ні!
Хохла терпіння — безкінечна штука:
Вже тешуть хрест на голові —
Копає яму й терпить муку!
Дітей падлючать секс і бойовик —
Сміття всесвітнє, гидь з телеекранів,
До хіті й смороду щоб кожен звик,
Нам сіють в душі з рання і до рання.
Від цноти зовсім незалежні вже
Думки, телеекрани, душі, шпальта —
Як дешево дівчат ми продаєм
В борделі іноземцям на поталу!
Найбільше ж незалежні владарі
Від совісті, від честі, від народу:
Що їм електорат, ці злидарі —
Посади продають гуртом і вроздріб.
О Боже, таїну нам поясни,
Неімовірність див чудесних:
Зарплата у чинуші — копійки,
А кожен має дачу й “Мерседеса”?!
Кому позичить очі у Сірка?
О часу викрутаси й прецеденти, —
Сіркові позичати вже пора
Посоловілі очі в президента.
За незалежність, українцю, ти,
Коли у грудні йшов голосувати,
Такою, брате, уявляв собі
Ти Батьківщину, Україну-Матір?
С Н И
Коли сьогодні вранці
ти прокинулась,
я спив з твоїх очей
журливі сни
всіх ненароджених
дітей твоїх —
і слово "осінь"
накотилось
на уста мої,
а я сказав "кохаю",
не в змозі
вимовить "прости",
і присвятив тобі
усі свої майбутні сни,
в яких
ти нашим ранкам
даєш дитячі імена,
спиваючи з моїх очей
моє дитинство...
ОСІННЄ П ОБАЧЕННЯ
На вичахлому небі хмари блякнуть,
ліс вицвів, і пташиний спів злиняв
Дощі зітерли небокраю пам'ять
Про полум'яні вибухи заграв —
Лиш згадка, як листи коханих палять,
В тлі поминальної зорі,— заграв
Лиш на одній струні сліпець завзятий,
Натхненник тіні, вечір-віртуоз.
Даремно я збирався вибачатись
За онімілих рук і губ мороз —
Ти не прийшла — чого іще нам ждати —
Все і без нас давно вже відбулось.
ПЛИН ЛИПНЯ
Полудень липня до гуду бджоли
Липне медвяним цвітінням.
Липи на похваті вітру — лягли
Липам у ноги сполохані тіні.
До піднебіння обідніх турбот,
Наче нав'язлива муха,
Липнуть марноти: город, намолот...
Видно, набридло — не слухай...
Тишком із шелесту, нишком з трави
Правду про спеку, про спрагу
Сонця Горинич, як діву зловив...
Мабуть, марудно — не згадуй...
ВИРОК
День - ніч,
ніч - день,
день - ніч:
У переливах
сонцесяйності благословень
і темряви прокльонів
Замкнулось видноколо
байдужих змигів Ока-Неба, що,
Як і за часів прощання з Авелем,
Все незворушно споглядає, як
По обличчях сполотнілих
віків
Кривавою
гримасою
сарказму пробігає
Відредаговано: 05.11.2019