ПОЕЗІЯ

ОДА НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Вікторові (“царю в законє”)

присвячується (“в натурє”).

Від ситості давно звільнились ми,

Все незалежніші стають від правди,

Все незалежніші від новизни

Зі шпальт і гучномовців дифірамби.

Вкраїнська з кожним днем стає земля

Вільнішою від власного народу:

Все рідше тут побачиш немовля —

На півмільйона менше нас щороку.

Вже кожного четвертого із нас

Земля носить не хоче рідна наша —

Втекли, розвіялися по світах...

Хіба не переповнилася чаша

Терпіння? Знаєш, мабуть, — ні!

Хохла терпіння — безкінечна штука:

Вже тешуть хрест на голові —

Копає яму й терпить муку!

Дітей падлючать секс і бойовик —

Сміття всесвітнє, гидь з телеекранів,

До хіті й смороду щоб кожен звик,

Нам сіють в душі з рання і до рання.

Від цноти зовсім незалежні вже

Думки, телеекрани, душі, шпальта —

Як дешево дівчат ми продаєм

В борделі іноземцям на поталу!

Найбільше ж незалежні владарі

Від совісті, від честі, від народу:

Що їм електорат, ці злидарі —

Посади продають гуртом і вроздріб.

О Боже, таїну нам поясни,

Неімовірність див чудесних:

Зарплата у чинуші — копійки,

А кожен має дачу й “Мерседеса”?!

Кому позичить очі у Сірка?

О часу викрутаси й прецеденти, —

Сіркові позичати вже пора

Посоловілі очі в президента.

За незалежність, українцю, ти,

Коли у грудні йшов голосувати,

Такою, брате, уявляв собі

Ти Батьківщину, Україну-Матір?

С Н И

Коли сьогодні вранці

ти прокинулась,

я спив з твоїх очей

журливі сни

всіх ненароджених

дітей твоїх —

і слово "осінь"

накотилось

на уста мої,

а я сказав "кохаю",

не в змозі

вимовить "прости",

і присвятив тобі

усі свої майбутні сни,

в яких

ти нашим ранкам

даєш дитячі імена,

спиваючи з моїх очей

моє дитинство...

ОСІННЄ П ОБАЧЕННЯ

На вичахлому небі хмари блякнуть,

ліс вицвів, і пташиний спів злиняв

Дощі зітерли небокраю пам'ять

Про полум'яні вибухи заграв —

Лиш згадка, як листи коханих палять,

В тлі поминальної зорі,— заграв

Лиш на одній струні сліпець завзятий,

Натхненник тіні, вечір-віртуоз.

Даремно я збирався вибачатись

За онімілих рук і губ мороз —

Ти не прийшла — чого іще нам ждати —

Все і без нас давно вже відбулось.

ПЛИН ЛИПНЯ

Полудень липня до гуду бджоли

Липне медвяним цвітінням.

Липи на похваті вітру — лягли

Липам у ноги сполохані тіні.

До піднебіння обідніх турбот,

Наче нав'язлива муха,

Липнуть марноти: город, намолот...

Видно, набридло — не слухай...

Тишком із шелесту, нишком з трави

Правду про спеку, про спрагу

Сонця Горинич, як діву зловив...

Мабуть, марудно — не згадуй...

ВИРОК

День - ніч,

ніч - день,

день - ніч:
У переливах

сонцесяйності благословень

і темряви прокльонів
Замкнулось видноколо

байдужих змигів Ока-Неба, що,
Як і за часів прощання з Авелем,
Все незворушно споглядає, як
По обличчях сполотнілих

віків
Кривавою

гримасою

сарказму пробігає