Друга в могилі

Я вам так скажу, якщо Бог і існує то він – конкретний садист. Я знов прокинулася в повній темряві замерзлою бурулькою. Все тіло затерпло, а на додачу, зверху мене притискала якась ковдра. Повітря катастрофічно не вистачало. Під собою я намацала щось тверде, холодне, гладке і лаковане. Від цього «щось» я і почала відштовхуватись. Виходило погано, але дуже кортіло жити. Коли я все ж таки видерлась на поверхню, то зрозуміла де знаходжусь. Це дув цвинтар, який повільно занурювався в сутінки. Мене халявно прикопали в чужій могилі разом з темно-бордовим смердючим подарунком … Катрін. Ах ти ж руда хвойда. Навіть в цьому житті мені від тебе спокою немає…

І тут мене відволік якийсь галас. Озирнувшись, одразу вловила поглядом дивну молоду парочку. Високий темноволосий чоловік волочив між могил по землі за волосся перелякану дівчину, яка у відповідь на його дії опиралася і горлопанила, благаючи про допомогу. Я перестала себе розкопувати і піднявши праву руку вгору голосно закричала, звертаючись до чоловіка:

– Агов, чоловіче, та кинь ти цю дурепу і краще допоможи мені розкопати ноги! А ще краще підкинь мене додому! У тебе машина є?!

На мить зависла тишина. Потім чоловік уважно мене оглянув, перехрестився, кинув дівчину і перелякано волаючи щось про нечисту силу та демонів побіг геть. Хоч я і виглядала не досить чистою, але переплутати мене, чесного бухгалтера з нечистю… безсовісний.

За цей час дівчина вже встала з землі та підійшовши до мене опустилась на коліна.

– Я допоможу, – хриплим голоском прошепотіла вона.

Не втримавшись я все ж у неї запитала:

– Тебе як звати, шукачко сумнівних вечірніх пригод? Ти чого вночі на цвинтарі ошиваєшся? Ніколи на бачила кліп «Трилер» Майкла Джексона?

– Була на побаченні з ним, – відповіла не забарившись дівчина і вказала тоненьким пальчиком в сторону втечі свого кавалера. – Я Ніка… У мене є машина. Підкинути?

Відмовлятися я не стала. Та коли нарешті мене таки відкопали повністю я отримала новий шок. Оглянувши себе як слід з усіх сторін я добротно матюкнулась. Замість моїх потертих джинсів та розтягнутого светра на мені був сьогоднішній брючний костюм Катрін, як і її годинник, сережки та туфлі. Тіло в костюмі теж було не моїм, як і руде, до болю знайоме волосся. Бляяяя!!!

От тобі і руда хвойда…

Через дві години я стояла перед дверима своєї однокімнатної квартири брудна, голодна і злюща. Я барабанила у власні двері і волала наче навіжена не боячись потурбувати сусідів:

– Ану відчиняй двері, бісова полум’яна квіточко! Поверни мені моє тіло, злодійко, інакше я поховаю тебе глибше аніж ти поховала мене!

На моє здивування двері швидко відчинили. От тільки відчинила їх зовсім не та особа яку я сподівалася побачити.

– Маркіан?! – з великим здивуванням вигукнула я, побачивши незваного гостя.

– Златко, це ти? – з не меншим здивуванням промовив мій новий директор і кинувся мене обіймати. – Ти нарешті повернулася до мене. Ти нарешті все згадала. Ти згадала моє повне ім’я. Ти згадала мене. Я так сильно тебе кохаю…

– Та згадала я, згадала… Я теж тебе кохаю. Відпусти мене, – прохрипіла йому на вухо, ледве дихаючи, – бо придушиш свою дружину. Хто ще за тебе заміж піде.

Він все ж мене відпустив і ми вдвох зайшли до квартири зачинивши за собою двері.

– Де ти була весь цей час? – стурбовано запитав Марк. – Думав, що знову тебе втратив. Твій букет півоній я знайшов на підлозі редакції. Мені повідомили, що ти втратила свідомість і Катрін відвезла тебе до лікарні. Я одразу запідозрив нашу спільну знайому у новому підступному замислі. 

– А мене знову поховали живцем, – сумно зітхнувши опустила очі вниз. – На цвинтарі познайомилась з новою подругою. Вона допомогла мені відкопатися з могили.

Марк витягнув з кишені свого піджака той самий кулон з мого минулого життя та простягаючи його мені прошепотів:

– Це тобі… Ти станеш моєю дружиною ще раз?

– Ти знову даруєш мені той самий кулон, який був знятий з мого трупа? – теж пошепки запитала я, приймаючи його подарунок. – А ти великий романтик…

– Це місячний кришталь, – пояснив Марк. – Він попереджає свого господаря світлом, коли є якась небезпека або загроза життю. Я подарував його тобі в день нашого весілля. Пробач, що залишив тебе в той день. Коли я повернувся то всі слуги у маєтку в один голос заявляли, що ти гостюєш у своєї найкращої подруги Катрін. Всі один в один розповідали як вона зайшла до нас у гості під час моєї відсутності, з букетом темно-бордових троянд, аби привітати тебе з днем народження. Я запланував святкування твоїх іменин на вечір, але ти не з’явилася. Та коли наступного дня я таки тебе знайшов – було вже пізно. Тоді якраз був сезон дощів. Я власноруч розкопав твою могилу та витягнув твоє тіло з домовини. Майже все твоє волосся стало сивим, а в розплющених очах застигнув жах. Всі твої руки та коліна були скалічені. Я спалив твоє тіло, провівши один давно забутий ритуал, про який дізнався зі стародавніх сувоїв. Згідно нього, твоя душа і тіло мали якомога швидше переродитися в новому житті аби ми знову змогли бути разом. В подальшому, знайти твою реінкарнацію для мене не являлося б проблемою. Але я зробив одну помилку – забув про Катрін. Звісно, я здогадався хто стоїть за твоєю смертю і намагався відкрити очі моєму найкращому другу на огидне нутро його дружини, але він надто сильно кохає цю дволикість, тож швидше повірить її брехні ніж моїй правді. З Даніелем я здружився у 1455 році в Англії, здається це було у Вейкфілді, тоді якраз розпочалася війна «Червоної та Білої троянд». Відтоді ми стали найкращими друзями. А у 1831 році, в одному з паризьких борделів, мій друг зустрів рудоволосу кокотку Катрін.