Наодинці з собою

Спогад

"Спогад"

І знову цей спогад вертається до мене,

Він в пам'яті моїй назавжди там буде,

Палало від болю серце стражденне,
Горіла душа, вона теж не забуде.

Я довіряла так безкінечно,
Дивилася в очі щиро йому,
Так в житті буває, безперечно,
Що, кохаючи, віриш всьому.

Раділа, що знайшла кохання своє,
Й щасливішої не було на світі,
Та насправді, воно було не моє,
Чужі показали правду на світлі.

Там інша дівчина була,
Що правду велику носила,
І повірити в це я не могла,
Бо правда ця - його дитина.

Краялось серце від болю,
Падало в саме небуття,
Як я могла бути такою сліпою,
Що ледь не зіпсувала своє життя?

У своїх думках сиділа,
Шукала, що мені робити,
Бо хоч як би не кохала,
Але треба відпустити.

Не знаю, чи буде він із нею,
Все вже назад не повернути,
Хай кожен йде дорогою своєю,
І я вірю, що ще моєму щастю бути!

Подобається

#3627 в Різне
#940 в Поезія
#3537 в Сучасна проза

Відредаговано: 08.11.2021