8. Шоу-програма

Сергій навіть не знав, чия присутність поруч більше його дратувала, — шахрайки чи такої кількості охоронців. До того, як тут з'явилася Лала, за будинком наглядав один, зрідка два хлопці. Тепер же їх було як мінімум троє. З одного боку, ці заходи були необхідні. З іншого, все одно бісили. Дім — це особистий простір, куди він взагалі волів би не пускати сторонніх. Однак зараз довелося цим простором поділитися. Тримати Лалу деінде — не вихід, краще нехай залишається у полі зору.

Зайшовши у дім, Сергій здивувався оглушливій тиші. Останніми днями з підсобки, двері в яку вели прямо з веранди, постійно доносилися розмови охоронців. Зараз же не було чути ні звуку.

Лала. Якщо це вона щось учверила…

Подумки він посподівався, щоб це було не так, і тихо прочинив двері у підсобку. І одразу полегшено видихнув, побачивши, що всі троє охоронців на місці.

Вони сиділи спинами до дверей, не зводячи поглядів з моніторів, і навіть не зауважили, що хтось зайшов. На столі перед хлопцями парувала локшина швидкого приготування, але й вона залишилася без уваги.

Сергій глянув на один з моніторів і одразу все зрозумів. Таки учверила.

Лія у шортах-велосипедках, які обтягували стрункі стегна, і короткому топі — чи то був такий бюстгальтер? — займалася… вправами? Він швидше сказав би, неподобством.

Вона склалася вдвоє, нахилившись вперед і обійнявши коліна. При цьому стояла спиною якраз до однієї з камер, так що виставила охоронцям на огляд сідниці у всій красі. Далі випросталася і почала здійснювати стегнами кругові рухи, трохи нахиляючи тулуб вперед і відкриваючи протилежній камері огляд на груди…

— І давно почалася шоу-програма? — спитав Сергій, притулившись до одвірка і склавши руки на грудях.

— Та ні, щойно, — бовкнув один з охоронців, повертаючись. — Ой.

Двоє інших теж повернули голови до дверей, і всі різко підстрибнули зі своїх місць.

— Ми цейво… 

— Бачу, пильно стежите за шахрайкою. Молодці. Доїдайте свою локшину і приведіть дівчину у вітальню.

Сергій розвернувся і пішов геть, дбайливо зачинивши за собою двері. Ця вертихвістка… У неї якимось чином виходило одночасно злити його і смішити! Це ж треба бути такою винахідливою!

Щоправда, стало геть не смішно, щойно уявив, як тепер охоронці пускатимуть слину, дивлячись на Лію. Цього домагалася — щоб вони розм'якнули і стали до неї поблажливими?

Як не крути, а розрахунок був не таким вже й безнадійним. У команду він набрав досвідчених, широкоплечих, але зовсім молодих хлопців — найстаршому було двадцять п'ять. Розраховував на молодецький запал і фізичну силу.

А Лала зробила ставку на чоловічі гормони і, здається, не прогадала. Та ще й двох зайців вбила одним махом — порушила його рівновагу і впевненість у доцільності цієї затії з "камерою".

Вочевидь хлопці поквапились після його візиту, тож не минуло й п'яти хвилин, як один з них привів Лію у вітальню.

Сергій сидів у м'якому кріслі і мовчки кивнув своїй полонянці, щоб влаштовувалася на дивані, однак їй захотілося постояти. Вона так і була одягнена у велосипедки, але вже накинула на себе фланелеву сорочку. Він навіть на секунду пошкодував, що не побачить верхню частину звабливої композиції, за якою до того спостерігали охоронці.

— Закінчила вправи? — спитав. 

— Ще ні, твої хлопці перебили. 

— Ти це навмисне?

— Що навмисне?

— Робиш все, щоб роздратувати мене?

— Я не цього домагаюся.

— А чого?

— Просто стався до мене по-людськи. Припини тримати під наглядом камер, поверни хоча б телефон, і я буду чемною дівчинкою.

— О, який обнадійливо короткий список. Ще чогось хочеться, пані шахрайко?

Лія сціпила зуби від такого відвертого глузування.

— Ні, лише це.

Несподівано Сергій підвівся і підійшов до неї. Став так близько, що її груди торкалися його грудної клітки. Лія пахнула чимось солодким, на диво, не потом, як мала б пахнути після фізичних вправ. Чи то й дійсно її власний запах був таким запаморочливим?

Він вдихнув той запах на повні груди, а тоді повільно нахилився до її покусаних рожево-червоних губ. Бачив, якими великими стали зіниці Лії і як уповільнилося дихання.

— Що ти робиш? — прошепотіла вона. — Сам же наголошував, що не зацікавлений у близькості.

— Я — ні.

Всупереч власним словам Сергій таки скоротив рештки відстані між їхніми губами. Але поцілунку собі не дозволив. Лише ледь-ледь торкнувся, ковзнув своїми вустами по її, не те, що не розсмакувавши, а навіть не продегустувавши як слід. А тоді різко підняв голову, відступив на крок і повернувся у крісло.

Ну, і що це було? Лія вдихнула на повні груди і обійняла себе за плечі, намагаючись оговтатись. Сергій діяв на неї як хороша травка — від одного вдиху втрачала рештки глузду. Коли був так близько, всі думки вивітрювалися з голови, а тіло ломило у передчутті дотику. Як же, чорт забирай, хотілося, щоб поцілував чи обійняв!

— А ти — так.

Лія не одразу зрозуміла, до чого він це сказав, але швидко згадала попередні фрази, і оговталася. Туман у голові розсіявся.

— Хоча щойно й сказала, що хочеш лише свій телефон, відсутність камер і гарне ставлення, — продовжив. — Ти постійно лукавиш, тож можеш не сподіватися, що я тобі довірятиму. Не знаю, що насправді тобі від мене потрібно, але відчуваю — щось таки треба. То що?

Лія зітхнула і сіла на диван. Коштувало великих зусиль вдавати незворушність. Вона могла розігрувати комедії, уміло змінювати маски просто перед ним, але правду він все одно відчував, хоч і не міг нащупати. А ця правда ж була під поверхнею.

— Мені треба лише залишитися живою і неушкодженою опісля всього, — повторила завчену мантру.

Сергій прищурив очі, добру хвилину дивився мовчки, а тоді раптово змінив тему. Добре бачила — не повірив, але більше не допитував.

— Гаразд. Треба обговорити наступну справу. Завтра поїдеш зі мною у головний офіс.