7. Сором'язливість крони

— Не знаю. 

— Що?

Сергій стиснув повідки так, що аж пальці побіліли. Метеор під ним невдоволено фиркнув.

— З самого голосу я не можу сказати, він це чи не він. Думаєш так легко впізнати голос того, з ким говорила єдиний раз? 

Крупський зробив кілька кіл по манежу й поїхав на вулицю, тож вони залишились удвох. І от тепер Лія "тішила" Сергія новиною.

— Хочеш сказати, що це все було даремно?

Вона смикнула плечима і трішки надула губи.

— Ну чого ж даремно… Голос ситуацію не прояснив, а от спина — так. Твій Іван Гнатович якийсь здоровань, а я ж казала, що той чоловік був середньої статури! Однозначно не він.

Сергій не приховував полегшення від того, що почув. Якими б не були їхні теперішні стосунки з Крупським, пам'ять про колишню дружбу й допомогу нікуди не зникла. Не хотілося, щоб ця ситуація остаточно затьмарила все добре, нехай воно й залишилося в минулому. 

— Гаразд тоді, — зітхнув. — Раз ми вже тут, поїздимо трохи. Треба дати коням добряче розім'ятися.

Лія з задоволенням покинула б манеж, але дорога звідси була єдина — у її імпровізовану камеру. Тут принаймні трохи більше простору. Тож залишалося лише мовчки кивнути і продовжувати намотувати кола, чи то пак, прямокутники, вздовж стін.

Сергій на Метеорі кілька разів обігнув манеж риссю, а тоді перейшов на галоп. Коли він пролітав повз, Лія боялася, що Зося сполохається і теж рвоне. Однак кобила чи то була дуже слухняною, чи просто витала десь у своєму світі, але зовсім не зважала на вороного жеребця, який гасав вихором.

Лія не могла не милуватися. Сергію личив цей кінь, цей манеж, ця атмосфера. От буває, що якійсь конкретній людині личить якесь конкретне заняття. У неї, наприклад, це було шахрайство у всіх його проявах. А Сергію однозначно личила верхова їзда. Цікаво, у дорогому костюмі за дорогим столом у розкішному офісі він виглядає так само органічно?.. 

Минуло добрих пів години, перш ніж Метеор сповільнився на легку рись, яка поступово перейшла у жвавий крок. Вчергове минаючи Лію, Сергій повідомив, щоб завершувала коло і спішувалася.

Вона вже відчувала, що сідниці і стегна задерев'яніли, і сподівалася, що зможе звести ноги докупи, коли спішиться. Так і пробурмотіла Сергію у спину:

— Якщо я не стулю ноги після цього катання, будеш винен.

Не очікувала, що він почує і відгукнеться:

— Це черговне запрошення зайняти місце між твоїх розведених ніг? Тоді я відмовлюся.

Лія вкрай рідко червоніла чи ніяковіла, хіба що коли професія вимагала, але цього разу обличчя пашіло. Не спромоглася щось відповісти, бо Сергій поїхав швидше і був уже далеко. Треба ж, він продовжував за кожної нагоди підкреслювати, як вона його не цікавить. А коли людина так наполегливо заперечує свою зацікавленість, зазвичай переконує якраз себе.

Сергій спішився біля брами і легко погладив Метеора по гриві. З задоволенням поїздив би ще, але чекали справи.

Зося з Лією пленталися так само повільно й були лише на протилежному боці манежу. Він зиркнув на годинник. Слід було б поквапити їх, та стримався — навряд чи ту кобилу так легко розрухати, особливо не дуже вмілій вершниці.

Лія повернула голову в його бік і, мовби прочитавши Сергієві думки, вирішила поквапитися. Сильно стукнула Зосю шенкелем у бік і смикнула повідки.

Сергій почув фиркання і аж розтулив рота, побачивши, як кобила різко перейшла на рись.

— Ослаб поводи! — гукнув Лії, але вона не почула.

Навіть з протилежного кінця манежу бачив, якими великими й переляканими стали її очі. Не додумався їй пояснити, що коли кінь йде риссю, треба привставати, спираючись на стремена, і тепер Лія підстрибувала прямо на сідлі. Схоже, він буде винним ще й у синцях на її сідницях.

А можливо й у зламаних ребрах. Бо замість того, щоб послабити повідки, Лія дужче їх натягнула, і меланхолійна навіть у своїй рисі Зося зірвалася у галоп.

Кобила неслася вздовж стіни прямо у Сергіїв бік. Лія лише дивом не згубила стремена і трималася у сідлі. Він чортихнувся, прив'язав Метеора до брами і гукнув ще раз:

— Ослаб поводи!

Вона блимнула очима на Сергія, нарешті вловивши зміст його слів, і спробувала послабити натягнуті поводи. Тільки Зося не квапилася зупинятися. Раптом ліва нога вислизнула зі стремена, і Лія зрозуміла, що сповзає з сідла. Якимось інерційним поривом нахилилася вперед і обійняла кобилу за шию.

Все трапилося у лічені секунди. Сергій наготувався збирати вершницю по частинах, але Зося, більше не стримувана натягнутим поводом, різко загальмувала прямо біля Метеора. Від фінального ривка Лія не втрималася, відпустила шию кобили і була б добряче гепнулася, якби Сергій вчасно не нагодився. Він встиг її спіймати під пахви, так що лише обім'яклі від переляку ноги торкнулися землі.

— Жива?

Сергій повернув її до себе лицем і спробував поставити на рівні ноги, але Лія похитнулася і буквально впала йому в обійми — так тремтіли коліна. Вперлася долонями у його груди і прошепотіла:

— Здається, тобі таки треба зробити щось з моїми ногами.

Він міцно тримав її, притискаючи до себе, інерційно навіть провів долонею по спині, заспокоюючи. Але вже у наступну мить оговтався, нагадав собі, що за дівчина у його руках, і холодно сказав:

— Раджу опанувати свої ноги.

Лія розчаровано видихнула, коли Сергій забрав руки і відвернувся до коней. Коліна різко перестали тремтіти, а переляк змінився на злість. Ну треба ж, який непробивний!

Вони мовчали всю дорогу до конюшні, мовчали, знімаючи амуніцію в підсобці, не зронили й слова, сідаючи в авто.

Тільки коли іподром залишився позаду, Сергій нарешті заговорив:

— До речі, ти гарно граєш безпорадну дурепу. Але могла і б сказати, що вмієш їздити верхи.

— Я не вмію.

— Та ну? Але ти знала, як повернути від стіни, і правильно зорієнтувалася під час галопу. Для чого цей концерт? Навіщо переді мною вдавала, що навіть термінів не знаєш?