2. Три образи

Він спробував підняти її голову і зрозумів, що дівчина без свідомості. Можна було залишити її тут, але був ризик, що вона не оклигає, а взагалі замерзне. Ще такого бракувало — трупа у власному підвалі.

Сергій чортихнувся і розв’язав її руки й ноги, а тоді обережно підняв на руки. Лія була худенькою і легкою як на свій зріст, тож винести на другий поверх виявилося неважко.

Після усіх ти проблем, яких вона завдала, йому хотілося задушити цю аферистку власними руками. Добре, що знайшов її аж за місяць після зникнення документів, бо якби трапилася у перші дні, точно наробив би біди. А ляпас… Лала його заслужила. Совість не мучила.

Тривожило, що часу залишалося все менше. Документи можуть у будь-який момент використати проти нього, і точно зроблять це перед тим, як його агропромисловий холдинг “НЕКО” вийде на IPO-біржу. Тоді ціна акцій впаде у перші ж години, величезних збитків не уникнути. А ще виникнуть неприємності з однією серйозною людиною. З холдингом, звісно, все прозоро, та інші корупційні грішки кинуть тінь на добре ім'я Сергія Боярчука, й не тільки його.

Надто вже багато людей могли влаштувати цю халепу. І зізнання аферистки — єдиний спосіб вияснити все до того, як трапиться катастрофа. Немає іншого виходу, ніж вибити це зізнання.

Не довго думаючи, Сергій заніс Лію у першу ж кімнату на другому поверсі — свою спальню. Пожбурив на ліжко зі злістю і хотів піти геть, але чортихнувся й добре закутав у ковдру. Тіло дівчини було таким холодним, ніби належало мертвій людині. Про всякий випадок він перевірив пульс на зап’ясті. Жива.

Сергій відійшов до вікна. Якраз світало. Він провів пів ночі у барі з новими партнерами і ще навіть не лягав спати. Одразу після повернення спустився у підвал, щоб поговорити з цією шахрайкою. Очікував, що розколоти її буде простіше. Зрештою, вона була останньою людиною у світі, якій можна було закинути міцні моральні засади. Злодійка і аферистка, широко відома у вузьких колах, — так її знали. Деякі вважали її міфом, доки не зустрічали самі. Щоправда, тоді вже було пізно нарікати — після зустрічі з цією дівчиною людина неодмінно опинялася по самі вуха у проблемах.

Ніхто не знав, як вона насправді виглядає. Маючи десятки фото у різних образах, важко було визначити, що на них одна й та сама персона. Лала майстерно володіла тонкощами макіяжу і маскування. Її неможливо було вичислити. Навіть відбитки пальців за собою примудрялася стирати. Сергієві вдалося неможливе тільки завдяки приголомшливому везінню і збігу обставин.

Він повернувся до вікна спиною і склав руки на грудях. Лія не отямлювалася. Чим довше на неї дивився, тим менше вірив, що та сексапільна брюнетка, з якою провів ніч, і ця невинна з вигляду дівчина без грама макіяжу — одна й та сама людина. Та перша виглядала моделлю з обгортки глянцю — ідеальні пропорції, ідеальна хода, заворожлива усмішка на сердечкоподібних вустах, довгі вії і тонкі брови, спокусливе тату у формі троянди на одній з грудей. Навіть розріз очей і форма носа здавалися іншими. Дівчина на ліжку виглядала справжньою, однією з тих, які щодня ходять вулицями, а не тільки в журналах і кіно з’являються. Бліда шкіра, трохи припухлі повіки, як буває від втоми чи сліз, розпатлане волосся, червоний слід на щоці від його ляпаса. Цікаво, тату на грудях є, чи й воно було фальшивкою?

Сергій підійшов і сів з самого краю ліжка. Торкнувся пальцями постраждалої щоки Лії, а тоді нахилився до вушка. Заправив за нього м'яке пасмо волосся, що впало на лице, і прошепотів:

— Якщо не отямишся за дві хвилини, я зроблю з тобою щось дуже і дуже погане.

Він запхав руку під ковдру і поклав на вже не таке холодне плече полоненої ошуканки. Вона не сіпнулася, але ладен був побитися об заклад, що м’язи під долонею напружилися.

Цій аферистці не можна вірити навіть коли спить. Або вдає, що спить.

Прокидалася Лія майстерно, ніби й справді ледве виборсувалася зі сну. Трішки завовтузилася і зморщила носика, повернулася на інший бік, лицем до нього, мимоволі скинувши руку зі свого плеча, і тільки тоді почала розтуляти повіки. Позіхнути теж не забула.

— Що ти… Де я?

Вже широко розплющивши очі і зімітувавши щире здивування, вона сіпнулася і рвучко сіла на ліжку, притримуючи ковдру на грудях. Якби він не знав про її професію, щиро повірив би.

Лія завертіла головою, а тоді полегшено опустила плечі, ніби заспокоїлася від того, що вже не у підвалі. Ковдра на грудях трохи опустилася, так що з-під неї визирнув верхній край чорного бюстгальтера.

— Дякую. Я б там замерзла.

Сергій звів брови догори. Он як! Змінила тактику?

— А чому не з погроз починаєш? Не хочеш ще раз мене козлом обізвати?

— Не хочу. Ти сказав, що покараєш за таке.

Злякалася? Аякже! Дівчина, яка нишпорила по кишенях олігархів, не боячись, що руки повиламують, злякалася однієї погрози? Думає, що раз не пройшла зухвалість, то гра у невинну овечку пройде?

— Поговорімо нормально, будь ласка. Я можу…

Вона замовкла посеред речення, підсунулася ближче і нахилила голову так, щоб зазирнути йому у вічі. Погляд був покірним, але заманливим — запрошував до дії. Ковдра повністю сповзла з бюстгальтера. Лія піднесла і обережно простягнула руку, міліметр за міліметром наближаючи до його грудей.

Сергій косо посміхнувся. Ясно. То гра не в невинну овечку, а в досвідчену звабницю.

— Сподіваєшся мене спокусити? Думаєш, що у такому вигляді — розпатлана, змучена і з синцем, здатна зацікавити чоловіка?

Брехня безбожна, ще й як здатна. Але їй це знати не обов'язково. 

Слова здалися їй ще одним ляпасом. Лія відсмикнула руку і поклала зверху на ковдру.

— А через кого я з синцем?

— Ну, насправді синець якраз трохи збуджує. От думаю поставити ще кілька, якщо не відповіси на мої запитання.

Плечі Лії затремтіли, і вона спробувала назад прикрити груди ковдрою, але Сергій притримав за зап’ястя.

— Тільки перед тим хочу щось глянути.