РОЗДІЛ 18 "Я не могла"

У горлі  немов  їжачок  поселився.  Кашляю  — не  допомагає. 

— Подати  води? — шепоче  чоловічий  голос  над вухом,  змушуючи  з  переляку  різко відрити  очі.  Світло — колюче та  яскраве —  боляче   щипає, навертаючи   сльози. 

Де я?  Що вчора  сталось?  Була Ліза,  був Максим,  був  Олег…   Переводжу  погляд   на  груди,  які  у  всій  природній  красі  визирають  на білий  світ. Швидко  натягнувши  тонку ковдру   до голови,  повільно  розвертаюсь,  натикаюсь  на  Борецького.  Тільки  зараз  відчуваю   його  хазяйновиту  руку   на  своєму  животі   й  невидимі  лінії  дотиків,  котрі  підступно  пробуджують  всередині  спіралі  забороненого потягу до колишнього.  Мимовільно  йорзаю  стегнами. Трясця,  та  що відбувається?  Ми обоє голяка   ніжимось  у ліжку,  і  судячи  по  … Одним словом,  Борецький  готовий  тут  і  зараз.  Дихання  його  глибоке.  Воно розбивається  об  мої  розпашілі  від сорому  щоки. 

— Припини! — хриплю,  а  настирливі чоловічі  пальці ковзають  між   стегна. 

— Що саме,  кошеня?    Ти мала  достатньо часу,  щоб  відпочити.

— Після чого? 

— З роками   втрачаєш  пам'ять, Лоро? 

Одним ривком  Макс  наближає мене  до себе,  заривається  носом  у волосся,  робить глибокий вдих.  Так  ніжно, трепетно, що   гальма  в  голові   відмикаються.  Його пальці  тепер перебираються  на  поперек і  там,  де вони  були,  стає самотньо.  Я  готова  застогнати, але  вчасно  заїдаю  нижню  губу. 

— Моя дівчинка  вночі  була   ненаситною.   Визнай,  ми скучили  один  за  одним. 

Ніс  торкається  щоки,  тонкі  губи    делікатно шукають   мої. 

— Припини! — знову  хриплю.  Доводиться  силою   вибратись  з  обіймів.  З ліжка  виплигую    гола-голісінька,  і  щоб  не  дефілювати  перед колишнім  в костюмі  Єви, стягую   простирадло.  І  знову  доводиться  закотити очі,   бо Макс  залишається  у  чому  мама   народила,  при цьому  у  повній бойовій готовності. 

Щоб  не  зирити  на  чоловічу гордість,  відвертаюсь   до  передпокою,  де  бідолашну   Ларису  чекає  чергове  неприємне потрясіння.  Моя  сукня   валяється  на  підлозі біля входу,   взуття  розкидане,  на   порозі  помічаю  сорочку  Макса, його  зіжмакані  штани  біля  постелі…

— Чому  моє плаття  там? — тикаю  пальцем  на  блискучу  ганчірочку. 

— Іриско,  ти вчора   з порогу  влаштувала  такий  стриптиз, що навіть святого   спокусила  б.  А  що  говорити  про  мене — грішного  і  земного. Ходи  сюди! — він театрально  б’є  долонею   поруч.  — Змерзнеш…

— Я  не могла.

Макс  фиркає,  та   нарешті втямивши відсутність  мого  бажання   до  несподіваного  шаленства,  йде у ванну  кімнату.  Коли звідти  роздається   дзюрчання води,  я  опускаючи  на  краєчок  ліжка,  притискаю  простирадло  до грудей.   Серце вискакує,  розбивається  об  ребра. 

— Я  не могла,  — повторюю  плаксивим  голосом.  Віддатися  чоловікові  і  абсолютно  нічого  не  пам’ятати  — це  низько,  це самісіньке  дно.  Як  тепер поводитись  з колишнім? Вдавати,  що нічого  не сталось?  Перед очима  постає  ранкова  картина  в  ліжку,  і  надокучливий  змій-спокусник  всередині  нашіптує:  злети з  котушок,  віддайся,  просто  насолоджуйся  життям,  Борецьким,  бо через кілька  днів  ви  знову  розбіжитесь   на  чотири  сторони світу. 

Я  кидаю  побіжний  погляд  на  двері,  за якими сховався  чоловік. Якщо  зараз  все  пошлю  до бісової  матері  й  переступлю  поріг,  зроблю найбільшу  помилку.  Назад   вороття  не   буде,  і  я  цього  ніколи  не пробачу собі. 

Макс справляється  швидко, і  повернувшись в  кімнату,  здивовано  здіймає  брову. 

— Мене чекаєш,  іриско? 

Стрепенувшись, кошусь  на  самовпевнену  фізіономію  колишнього.   У  нього на стегнах  тільки  рушник. Здається, комусь  приходить у звичку розгулювати  без одягу. 

— Можливо, вистачить  швендяти голяка?  Хоча,  у  тебе поняття  гідності  рівнозначне нулю,  — намагаюсь  вколоти  якомога  сильніше.   Очі  навпроти добирають  нестримної люті,  спалахують    неприборканим  вогнем,  від якого  тілом  пробігаються  мурахи. 

— Впевнена  у  своїх словах?

Максим  з грацією  хижого звіра,  що ось-ось  пригне  на  жертву,  підходить  до  ліжка,  рівняється  зі мною.  Тепер  мої очі  на рівні  ідеальних  кубиків  пресу,  прикрашених  тонкою  чорною смужкою  дрібних волосинок,   котрі  тягнуться  від  пупка  й  ховаються  під  краєм  тканини.  Я гордо зводжу   підборіддя,  показуючи всім своїм  виглядом  незадоволення  його нічним  вчинком. 

— Ти скористався  мною  п’яною? 

— Справді?   Ймовірно  на моєму  місці  ти   бачила  Олега? 

— Кого? — у  голові смутно  виповзають  спогади  про  власника  «Перлини».  — Ми  знайомі    п’ять  хвилин.  Не в моїх правилах  одразу бігти  в   ліжко! Мені  важко  переступити  межу  особистого.  Ти ж не забув?

Мої  щоки  спалахують  рум’янцем, бо  соромно  і  незручно  пригадувати  наш  перший  раз…   Максиму  довелось  довгенько  потерпіти. Так,  ми гуляли,  цілувались,  навіть  жили   деякий  час  під  одним  дахом,  поки я  наважилась на дорослий  крок.

Схоже,  Борецький  таки   згадує  наше спільне  минуле. Усміхнувшись  кутиками  вуст,  він  заспокоюється  і  сідає  поруч.  Хвилину мовчимо. 

— Знаєш,  Лоро, це  ти вчора  мною скористалась.    Ти напилась  добряче,  я  ніс   тебе на  плечах,   ти сказала,  що я  джентльмен  і  ніколи  не скористаюсь  твоїм  безпорадним станом.  Ти настільки  довіряла  мені,  що  влаштувала  сюрприз  і   голяка  пригнула  в  наше  ложе. Як  думаєш,  у мене  була солодка  ніч?  Наприклад,  я  гадаю,  що заслужив  на пам’ятник.  Іди  в  душ,  зараз замовлю сніданок.  Легкий, овочевий суп тобі  не  завадить.

Я  дурне  кошеня!  Мені дуже-дуже соромно  за свою  поведінку  і  ганебні  підозри.  Не втримавшись,  чмокаю   колишнього  в  щоку та  підриваюсь  на  ноги. 

І  Макс  не  втримується,  легенько    дає  ляпас  по  сідницях  та  кидає  вслід: