РОЗДІЛ 17 "Один глядач"

—  Дівчатка, познайомтесь  з  моїм  давнім  другом Олегом.   Олегу,  наші  прекрасні  супутниці  — Ліза  та  Лора. 

Однокласник не зводить  очей  з моєї колишньої. У  голові  він  давно роздягнув   красуню,  поклав  на  ліжко…

Я  божеволію!  Злість  кипить у  венах, туманить мозок,   позбавляє  будь-яких  гальм.  Я  готовий  накинутись  на   Лорку,  вивести її  геть,  аби тільки  не усміхалась  іншому  чоловікові.  Мале  дурне  дівчисько!  В  Олега  таких  безліч може  бути,  тільки  помани пальцем. Чоловік    чотири  рази  одружувався!

—  Приємно познайомитись!  — крихітні  пальчики  Василевської  опиняються  у його величезній  долоні.  Він  цілує  їх,   довше  дозволеного затримуючи  біля  губ. 

Продираю  горло,  натякаючи  новоспеченій  парочці  на межі  пристойності.    А  Ліза  в’ється  поруч  як  гадюка. Зазирає  в  рот,  намагаючись   привернути  мою  увагу. Бісить!   Відверто  злить! 

Лора  квітне,   повільно  гойдаючи  стеньгам пливе   до  барної стійки,  де  нещодавно   сиділи  з Олегом. Вона  зумисне, взявши останнього під  руку, йде попереду мене.  Здається, я  зараз  пропалю  дірку  на  оголеній  спині.    Бажання    прикрити  колишню   хоча  б власною сорочкою наростає  з кожною  наступною  хвилиною.  Ось   рука  Олега   торкається  ніжної шкіри,  Лорка  у  відповідь вигинається. 

Трясця!  Та вона  спеціально грає на  публіку,  де є всього  один  глядач  — я! 

Вирішую  спрацювати  на випередження  і  також  подіставати  актрису в коротесенькій   сукні.   Я  галантно  відсуваю  їй  стілець,  за  що   у відповідь  отримую  вбивчий  погляд.  Своїм  виглядом  Лора  показує  цілковиту  відразу до моєї  персони.   Я  падаю  поруч,  моя  нова  знайома від мене  з іншого боку. Олег   знаходить місце  ліворуч  від  Василевської.   Виходить,  що  я  затиснений  між  двома  красунями.   Ліза  зовсім  близько,  а наступної миті  її гаряча  долонька  опиняється  на  моєму стегні  й  лагідно   його погладжує. 

Робимо  замовлення, і  поки чекаємо, однокласник  проявляє  верх  балакучості.  У  розмові   зізнається  про стосунок  до «Перлини  долини».  Я  уважну   стежу  за  реакцією  колишньої.    Усміхається,  вдавши,  що пропустила  інформацію  повз  вуха.  Раніше  не  помічав  за  нею  гонитви  за статками.   А  зараз  не розумію: гра  чи  дійсно байдужість?

Долоня  під столом   починає  надокучати.  Провокаційні  дотики  відверто  нервують.  Вовтужусь     на місці,  проте  «старанна слухачка» трактує мою  поведінку  на власний  манір  й  продовжує  активніше   добиратись   до сокровенного. 

—  Я  незабаром  повернуся,   — звабливо  шепоче на вухо  в  надії,  що відправлюсь  за  нею слідом.   У відповідь  невизначено киваю  головою  та   насолоджуюсь  неймовірним  полегшенням.

—  Лоро,  дозволь запросити тебе  на  танець,  — Олег  близько-близько  нахиляється  до моєї колишньої,  ще міліметр  — і  доторкнеться  до   губ.  

—  Залюбки. Я  люблю  цю  композицію. 

Лора  граційно зводиться  на   стрункі  ноги,  перед самісіньким  моїм  носом  випрямляє  спинку. Лань,  яку  б  зараз затягнути в  номер…

Ревність  буквально  засліплює очі. Наче  влаштовуючи персональну  каторгу,  я     роздивляюсь  пару,  що рухається  в такт  музиці.  Відпиваю спиртного,  мозок  хміліє,  кров  кипить. 

Про себе  визнаю,  як сильно  я бажаю  цю  жінку, як  сильно  я  сумую   без її дотиків,  без п’янкого аромату  ванілі. 

 Моє серце  з радістю  підстрибує,  коли до  друга  хтось  телефонує і  він,  перепросивши  в Лори,   зникає  в   дальньому  куті  зали. Моя колишня  кохана залишається  кліпати  оченятами  сама  самісінька  посеред  танцювального майданчика.    Несподівано дівчина  починає  потирати скроні,  після  чого робить   кілька  хитких кроків  у  напрямку  сходових  маршів  на  верхні  поверхи. Ось чіпляється  за  поручні, втрачаючи  рівновагу. 

Здається,  хтось   перебрав.   Лариса  не вміє пити  і  сьогоднішня  витівка  з алкоголем  — явно  необдуманий  вчинок. 

Я  не  здатний  залишити  її в  такому стані. 

Тихо підходжу,  та, обійнявши  за   талію,  запитую: 

—  Лоро, як  ти? Тобі  зле? 

На  мене  підіймаються   очі,  затягнуті  туманною пеленою.  Вони  не  фокусуються  в  одній точці,   дівчина буквально  пливе. 

—  Макс… —  ледь чутно стогне. 

—  І  згараздило ж  набратись, — я  кидаю  докір. Підхопивши  під  лікоть  горе-пиячку,  починаю тягнути   її обважніле тіло  вище.   На  щастя, навколо панують сутінки й   учасники  конференції  не звертають уваги  на маленьку  процесію.    На  останніх сходинках Василевська  відключається,  тому закидаю  дівчину  на  плече   та  несу  до нашого  номера.

—  Лорка,  де ти вирвалась  на мою  голову? — на кругленькі  сіднички  опускається  ляпас,  на який  невдоволено  муркотить. Що саме,  розібрати   не реально. 

Біля   дверей  доводиться  поставити дівчину  на  ноги  і  поритись в  її  жіночій  сумочці  у  пошуках  картки.  Лора   спирається  голою спиною  об   бетонну стіну, аніскілечки  не реагуючи.  Ватяні   ніжки  тремтять  наче  в козеняти,  що перший   раз зводиться  на  кінцівки. 

—  Додому  я  просилася,  а він мене  все  не пускав…