РОЗДІЛ 15 "Гарний відпочинок"

Мені  край  потрібно вибратись  з  готелю непоміченим. Здається,  новоспечена  знайома,  вийшовши  на  полювання,  обрала  здобич, і  тепер просто  не   дасть їй у спокої.  Ліза впевнена  на   сто  десять  відсотків,  що  вранці  прокинеться  в  ліжку  Борецького. Ох,  бідолаха  не  врахувала  присутності  колишньої.  Уявляю,  як  розчарується, дізнавшись  правду  про мій  хитрий  план.   З одного боку   щиро шкода  дівчини,  з іншого  —    їй  не завадить   хороший  урок.   Гарна,  перспективна,  високооплачувана  робота  не завжди  досягається  найлегшим  шляхом, бо  розумних  людей завжди потрібно,  і  робити   комусь  також  потрібно. 

На щастя, я  вислизаю  у  ворота   комплексу  без надійного  супроводу  надокучливої  дівчини.  Поспішаю  на зустріч.  Не скажу,  що не приємну.  Назвемо  її  потрібною.

 На ранковій  пробіжці,  коли   за  ногами  здіймалась  курява,  а  в  голові  витали   спогади  про  сону  в  моєму  номері   Василевську, я отримав  дзвінок  від  ще  однієї  ранкової  пташки.  Потурбував  колишній  однокласник.  Він  володіє    мережею  «Перлин  долини»,  тому інколи  перетинаємось  під  час  моїх   відряджень  на  захід  країни.

Через телефон голос Олега  видався  занадто діловим,  наче  збирається  зробити  мені  пропозицію стосовно  бізнесу.  Я зацікавився.

Власне  з  цього  приводу    зараз  поспішаю  в  центр  містечка,  де  друг замовив столик. Я  б  залюбки  взяв  із собою  Лорку. Нічого  марудитись  в  номері,  коли   відпочинок   тільки  розпочався. Та в останню мить  передумав і повернувся в кімнату спершу вивідати   настрої  колишньої.  Повернувся  вчасно, врятував,  так   би мовити,  і  знову  наткнувся  на грубість і  зневагу.   А могла  погодитись  сходити  разом  на вечерю  на  знак  вдячності. 

Злюсь.  Об’єктивних  причин  сердитись немає,  але… злюсь  на  колишню. 

Ресторан  знайомий,  я  вже був  раніше.  Затишне місце.  

Олег помічає  мене  першим та  підводиться  назустріч.  Кремезний  чолов’яга  під два  метри  зросту,  з   гострим, гладенько вибритим  підборіддям  та  колючими очима,  що проймають опонента  наскрізь,  вивертаючи  назовні  заборонені   таємниці.    Давній  знайомий  — серйозний  бізнесмен,  який  звик  керувати, ставити цілі  й  досягати  їх. 

— Привіт, — чоловік  простягає руку.  — Радий,  що погодився  зустрітись. 

— Олегу,  ти  заінтригував,  — чесно  зізнаюсь,  падаючи  на вільний стілець. Офіціантка  одразу  приносить  нам  різні  місцеві смаколики. 

— Я    все  замовив. Сподіваюсь,  не  будеш проти? 

Я  розводжу  руками,  мовляв,  чому  б  і  ні.  У  шлунку  після  кількох горняток  кави неприємно  тягне. 

Згадуючи   шкільні   роки,  та  пригоди  з  юності,  тамуємо  голод.

—   Маєш рацію,  — нарешті  переходить   до головного   друг.  — Я  дійсно   планував  побачитись,  щоб  запропонувати   тобі   вести  юридичний супровід   мого   готельного  бізнесу.

Пропозиція  несподівана. Я  відкидаюсь  на спинку,   складаю  руки  на  грудях і  проникливо роздивляюсь   Олега. Хоч  ми  давно  спілкуємось, його справу  консультує   у  правових аспектах хтось  з  місцевих юристів. 

— А чому   вирішив  аж столичного адвоката  шукати? Впевнений,  у  вашому   регіоні  також  є  першокласні спеціалісти. 

— Та є,   але я  маю  намір  розширяти  бізнес. Я  знайшов   хорошого інвестора,  з яким  на  днях  підписали  договір  про будівництво  готельно-розважального  комплексу  в  столиці.   

Замислююсь.  Укласти  домовленості  з  такими  потужними  партнерами  — це  зірвати  чималий  куш.  Гарна  пропозиція,  від якої  не відмовляються.  

— Я  особисто  готовий   займатись  супроводом  справ,  — говорю  впевнено,  наче   всі  документи між  нами  підписані. 

— Знав,  що  ти  погодишся.  Я  тобі довіряю. 

Підіймаємо  келихи у  знак   згоди.  Розмова  перетікає  у  робоче річище, обговорюємо  нагальні  питання,  котрі стосуються  матеріальних аспектів та  майбутнього  спектру   діяльності.   І  знову  приходимо   до   згоди.  Ми давно  знайомі,  тож відверто  і чесно  висловлюємо  один  одному  власне  бачення ситуації. Коли  на   одній  хвилі,  завжди легше.  Шкода,  що подібної  згоди   між мною  та  Лорою  немає,  а  питання  нашого  весілля залишається  відкритим.   Мені  потрібна  правда  з вуст  колишньої, а  вже опісля  я  запитаю  в  Каті. 

За  застіллям  проводимо  час   до вечора. Олег пропонує  прощатись.

— Стривай,  — від випитого спиртного  моя  душа  розвертається  на всі  чотири  сторони  та  вимагає  продовження. —   Я  зараз  йду  на  невеличку вечірку,  яку  роблять  мої  слухачі  з  нагоди  конференції  у «Перлині». Вирушаймо  разом,  проведемо  гарний  час.

На  останніх словах захмелілий мозок  малює  образ  Лорки  в  довгому вечірньому  платті,  яке  струмениться  по  худорлявих стегнах  і  приховує  саме  апетитне,  роблячи  дівчину  особливо  сексуальною,  таємничою,  цікавою.   Трепетно,  коли  присутній  інтерес  розпакувати  й  поглянути,  що ховається  під  блискучою  обгорткою. 

Лорка….

Десь  під ложечкою млосно  ниє…

Я  скучив, і  алкоголь в крові  тільки підсилює  потяг.