РОЗДІЛ 12 "Добрий ранок"

— Відвернись,   — командую  до чоловіка. — Чого витріщаєшся? Сам  говорив,  що нічого  нового  не побачиш.

 Дрібними кроками  тупцюю  до  валізи. Ступати  ширше  не  дозволяє  вузька  смужка  рушника. 

—  Визнаю,  що  помилявся,  — Макс  продовжує  безцеремонно   вивчати  ноги  та  груди. —  Ти    зробилась  мов  цукерочка.      Під  блискучою  обгорткою  ховається  найсмачніше. 

Несподівано   Борецький  зривається  з  ліжка. Складається   враження,  що зараз накинеться,  повалить  на постіль, і  зробить те,   про що я  міряла, приймаючи   душ. Густа фарба  припливає до щік. 

— Я  допоможу,  —  спокійно,  наче  ми  не колишні  й  майже  не голі  в  номері,  вимовляє  чоловік. Присівши  навпочіпки  біля  моїх оголених стегон,  він   займається  «блискавкою» на  валізі. — Прошу! — ґречно    робить крок назад  таким чином,  що я  опиняюсь  перед  ним  і  повинна  нахилитись,  щоб  дістати   одяг  з клятої  валізи.    Дурне дівчисько,  чому  одразу  не  розклала  все  у   шафу?  Надіялась  на втечу…

Обходжу  сумку з іншого   боку.  Тепер  якщо  нахилюсь, він  розгледить тільки  вершини  грудей.

Що я  говорила  про  понеділок? 

Як  тільки   перехиляюсь,    рушник   розв’язується   і  його доводиться  ловити   пальцями.

— Лоро!  Ти  неперевершена!  — Макс  сміється,  знімає  з ліжка   покривало.  — Одягай  вже  мереживо та  гайда  під  ковдру.  Спати хочеться страшенно. 

— Я спатиму  під  покривалом,  — невдоволено   бурчу.  Вільною рукою  нарешті  намацую  пуританську   піжаму. Переодягаюсь  у  ванній,  там  же сушу  волосся. 

Коли  повертаюсь  у  спальню,  Макс  звільнив  ковдру з-під свого  ідеального   тіла і  мирно спить  на  краєчку   ліжка. 

Я  поправляю   футболку  в  милі  малюнки,  також  забираюсь  на спільне  ложе  і  розвертаюсь  до колишнього спиною. Його рівне  дихання свідчить  про  глибокий  сон,  тому    розслабившись,   поринаю  у  царство   Морфея.

Мені слід  відпочити,  інакше  я  близька  до нервово   зриву. 

Ранок  починається  спокійно.  Прокидаюсь  від  скрипу  ліжка.      Борецький  підводиться, йде до своєї валізи, яку  вчора  також  не встиг  розібрати,  і  дістає  звідти  пакет.  Вдаю,  що сплю.   Він зникає  у  передпокої,  а  через  деякий  час  роздається скрип вхідних дверей. Макс відправився на пробіжку.  Кожнісінький    його новий  день  починається   з цього  улюбленого  ритуалу.  Через  хвилин двадцять  колишній  повернеться. Душ,   одяг  у діловому стилі,  сніданок  — і  вперед  підкорювати  нові  вершини.  Коли  ми  жили  разом, інколи ловилась  на  гадці,  що Борецький  — машина,  яка  постійно  направлена  на  роботу  і  в  голові  якої  витають   сто  думок  одночасно.  Здавалось,  у світі   захисту  він найкращий,  досконалий  і  рівних йому  немає. Робота, робота  і  тільки  робота.  Лише я  ставала  відрадою  від  постійних справ.    Я… поки   у  наше щастя  не   встряла  заздрість   найкращої  подруги. 

  Пригадую,  як  залишалась  чекати  коханого  в    ліжку, щоб з його  поцілунком  і  бадьорою  усмішкою   привітати  сонце. 

Все  було  немов учора.   Так  хочеться, щоб повторилось.  Я  зариваюсь  у  ковдру  й  залишаюсь  у  сховку   до  повернення  колишнього.  Мабуть,  сон накриває  новою  хвилею,  оскільки  до тями  приходжу,  коли   чоловіча  рука  безжально стягує  ковдру.

— Добрий  ранок,  спляча  красуня!    Годі  валятись,    лекції  пропустиш.

—  Ти  грубіян,  Борецький!

— Нічого  було  так  довго  вештатись  номером.   Необхідно лягати спати раніше.  Хоча,  прокидатись  зі сходом  сонця   — не для  тебе. 

— А ти, бачу,  звичкам  не  змінюєш. Навіть  в  дощ  відправляєшся  на  пробіжку, — кидаю  ще сонний  погляд  на  вікно,  де по  шибці  тонкими струмочками скапує  небесна  вода.   — Погуляти  не вдасться,  — визнаю  із сумом. 

— Конференція  відбудеться  в цьому   готелі  поверхом  нижче.  Опісля  день можна  провести  у  спа  чи  відправитись  на  грязьові  ванни. До речі,  останній  варіант  відвідаємо  обов’язково,  — чоловік  падає  поруч на   ліжко,  розвертається   до мене  та  підпирає підборіддя  рукою. Темні  очі  навпроти  зацікавлено   розглядають  сонний екземпляр  із  скуйовдженим  волоссям.  Западає  німа мовчанка.  Незручна  і  небезпечна,  як весняна   крига.  Моє  серце  зрадницьки  пришвидшує  темп. 

Далі  Макс  сканує мою  піжаму,  наче  вперше бачить  рожевих слоників. 

— Могла  б  і  мереживо  одягнути, —  звертається  з насмішкою в  голосі,  кінчиками  пальців  поправляючи  завитки на  рукаві. — Все-таки  наша  перша  ніч.

— Перша  й остання,  якщо поводитимешся  так  як  вчора. 

— Що конкретно  маєш  на увазі?  — тепер колишній  відверто  знущається.   — Що вигнав з ванни,  коли  намагалась   забратись  до мене в  душ? Чи коли  голяка  ловила  рушник?

— Ти… — я  зараз  вибухну.  Злість  душить,  а  Макс  грайливо  б’є пальцем  по моєму  носі. 

— Я в  душ,  іриско! І цього  разу  обіцяю  замкнусь.

Спересердя  жбурляю  чоловікові услід  подушку, яка вдаряється  об двері. Поки ванна зайнята,  я  переодягаюсь  в  широкі  кремові  штани –палаццо,  у них заправляю   білу  сорочку  з  коротким  рукавцем,  а  ще  до завершення  образу  дістаю улюблені  босоніжки  на  високих   підборах.  Ось  тільки  умиюсь,  нафарбуюсь   і  готова  до   лекції.   Діловий  одяг  перевтілює свого власника.  Це   у  піжамі  зі слоненятами я   виглядаю  скоромною школяркою. А зараз  справжнісінька  леді   з твердим  характером. Так, у  присутності  Борецького  необхідно дотримуватись  субординації  та  серйозності. Не вистачало  пліток  за  спиною.