РОЗДІЛ 11 "Душ"

Дихай, Лоро, дихай.  Повільно  випусти пар,  стисни  і  розтисни  кулачки,   закоти  догори оченята.  Ти  безсила,  і  заручниця ситуації. 

Я  стою  сама  самісінька  посеред  величезної  спальні,  на  половину   заставленої  ліжком, яке сьогодні  розділю  з колишнім. 

 Мда… 

 У нас  було схоже і  терпіло  воно  немало  шалених ночей.    Макс  вмикає  воду,  до вух  долітає  помірне  дзюрчання.  Що там  говорив  про  небажання  ловити мене  по місту   чи рятувати  мою  п’яту  точку?  Не хоче?   Невже   тільки  для  цього забрав  карту   від номера  із собою  в  душ?  Сумніваюсь!   Борецький  щось  замислив,  це  щось  гарантовано  пов’язане  з  нашим весіллям,  що  так  і  не  відбулось. 

У  завжди поміркованій  Василевській  прокидається  юна  бунтарка,  в  якої гормони   перекривають  здатність  думати. 

Зараз  покажу  самовпевненому  зраднику  на  що здатна  «я  розлючена».

Здається,  дверний  замок  не  прокручувався…

Знімаю підбори  та  обережно ступаю до дверей. Із затамованим  подихом,  наче   справжній  крадій, натискаю  на   ручку  і  не зглядаюсь, як  опиняюсь  у  крихітному приміщенні,  де  є тільки  душ зі  шторою,  умивальник…  Очима намацую    металеву  вішалку,  а  на  ній — штани  колишнього.  Картку   чоловік  ховав   в кишеню.  Небо, я  маю   шанс  витягнути  її  непомітно,  тільки  б понеділок  не  завадив. 

Крок — і  я  в  кількох сантиметрах  від  шторки,  за якою  миється Борецький… Оголений  Борецький,  мій  колишній  і  єдиний  чоловік.

Ковтаю  клубок,  майже  не  дихаю,  тремтячими  пальцями  тягнусь  до  кишені,  з якої  визирає  заповітна  мрія. 

Всього  кілька  міліметрів… Я  доведу,  що   Лору  не втримати,  що вона давно  не покірна  закохана   лялечка, а самодостатня   жінка,   що  не  збирається  грати  під чужу  дудку. 

Всього  кілька  міліметрів…

Однак, сьогодні  понеділок,  неприємності  почались  на  пероні…

Мокра  чоловіча   рука  безцеремонно   хапає мене  за  зап’ястя…

Секунда    — я  опиняюсь  під  гарячими   струменями  води, які  безжально  капотять по волоссі,  заливають  обличчя,   одяг…

— Макс! —  кричу,  хапаючи  ротом   повітря  й вириваючись  із  захвату.    На секунду  вода  припиняє  литись,  я  користуюсь  моментом,  щоб  розплющити повіки. Очам  одразу  відкривається  незабутня картина,  що    хвилює  мою  жіночу фантазію.

Широкі  чоловічі   груди,   де-не-де  покриті  дрібними чорними волосинками,  здіймаються   у  такт  глибокому  диханню. По смуглій  шкірі  спадають   численні  краплини,  залишаючи  по собі  вологі  доріжки.  Темні круги  манять  до них доторкнутись,   обережно  провести  язиком…

Ноги зрадницьки  підгинаються,  я  ось-ось  впалу  на  кахель...

Та  Борецький  не   губиться. Дві  мої  руки  опиняються  в  одній  його,  а  іншою  він   підносить мене як  пір’їнку. 

— Ой!  — вилітає  з моїх  губ. І це слово  перемішене  з  протяжним  видихом,  що     лускотить  шию  колишнього.

— Яка  ти  підступна, Лариско! 

Макс  вдавано  супить  брови. Не встигаю щось  сказати,  бо чоловік блискавично  опиняється  біля    ліжка, на  яке   плавно опускає  свою   непосидючу   ношу. А поклавши,  відступає  крок  назад. 

Відступає  гад,  але  не   відходить.  Так і  стоїть  перед мною  у всій  красі.  І  та краса  його  ожила  теж…

— Нариваєшся! — він підносить у  моєму  напрямку  вказівний  палець,  якого,  до речі,  зовсім  не помічаю.   Неслухняні очі  жадібно розглядають  еталон чоловічої  краси, кожнісінький  вигин,  рельєфний  м’яз. — Бігом  у   душ,  — ричить  на всю  кімнату,  — Рушник  сухий,  можеш скористатись. 

Лежу,  розкинувши руки  на постелі.   Тіло  відмовляється  реагувати  на  його слова,  тому  що венами  вже розтікається  приємне  тремтіння.  Що  б відбулось,  якби  зараз накинувся  на  мене?  Я  б  противилась?

Риторичні  питання.

— Лоро, йди! — він повторює м’якшим  тоном і  плавно, наче  тигр наближається  до  ліжка,  злегка  нахиляється.  — А то  я  зможу  припустити, що ти  зумисне  забралась у ванну.

Трясця,  фірмова  усмішка Борецького   здатна  навіть  даму  із  сталевими  обітницями стрепенутись,  не те що мене. 

Я  прожогом скочуюсь  з ліжка  та  ховаюсь  у  ванній  кімнаті.

Тільки  на відміну  від колишнього я   прокручую  замок.

Я  прислоняюсь   до  з холодної стіни.    Одяг   неприємно  липне, морозить  чи  то від  адреналіну,  чи то від   мокрих речей,  які  перетворюють  на  кригу.      

— Котеня,  йди під воду,  будь ласка.  Інакше   маєш шанс провести  відпустку   в  компанії  з температурою.

Який  турботливий! Добре хоч  не  пропонує послуги  грілки  на все  тіло. 

Я  швидко  знімаю  одяг,  забираюсь  під  теплі струмені.   Зрадницькі  фантазії  знову  штурмують  мозок, оскільки   хвилину  тому душ приймав   Макс.  Повітря  повниться  ароматом використаного ним гелю.  Я  також  беру  пляшечку  і  розтираю  шкіру  духмяною  сумішшю. Запах  п’янить,  і  замість   того,  щоб  втихомирити  гормони, я  тільки  підсилюю  ефект    близькості.