РОЗДІЛ 9 "Перлина"

Схоже валіза  в  Лори  важелезна. Бідолаха  тягне її, замалим  стримуючи кректання.    І  що набрала  із собою?  Ділові   варіанти  одягу  чи   вечірні  сукні  з   височезними  підборами?   «Нові зустрічі,  нові  знайомства»,  — слова  молоточками  стукають  у скронях,  пробуджуючи  дику  ревність.   Колишня  однозначно  не має  постійного   хлопця.  Її поведінка  свідчить  про  «активний  пошук». 

Я  зумисне  йду позаду  дівчини,  без сорому  милуючись  витонченими  формами  її  фігурки — тонкою талією,    худорлявими стегнами,  довгим  волоссям, що погойдується  в  такт кожнісінького  руху. 

Джинси   щільно  облягають її,  тому  всередині  прокидається  чоловіче  его і  я   не відмовляюсь   у  задоволенні   потішити  свою  цікавість.

— Макс,  ти у  мені  дірку  просвердлиш, — сердито бурчить  та   зупиняється  поруч  триповерхової  будівлі  готельно-розважального  комплексу  «Перлина  долини».  На  перший  погляд,  споруда видається  компактною і  маленькою.   Проте враження   оманливе,  бо   готель має  кілька  великих    конференц-залів,     кімнату   релаксу,  басейн, джакузі, власний  спа-салон,  просторий  ресторан  і  до  тридцяти  номерів.  Заклад  доволі  дорогий,  і,  зазвичай,  призначений  для  короткострокових  ділових  зустрічей  у  трішки  неформальних    обставинах.   Власники  юридичних компаній  не поскупились  на  оплату проживання   підлеглих. Впевнений, колишній  сподобається і   вона   забажає  повернутись. 

— Прийшли?  — зводить  на  мене свої   очиська  кольору  осіннього неба. 

Я  дивлюсь  на  її  сповнене  надії  обличчя, переводжу  погляд  на  дорожню валізу, яку   не  дозволяла  донести, і  вже  втомилась  її  тягнути.    

— Так,  ласкаво  порушу! — театрально  вказую    рукою  на  широкі   скляні двері,  після  чого  прочиняю   їх  перед  дівчиною.

— А  ти…  також йдеш?  — застигає  у ваганні.

— Я ж повинен  переконатись,   що   вдало  поселишся.    Твоя  сестра  не уважна. Сумніваюсь,  що стала  добросовісно  ставиться  до  своїх  обов’язків.

— Ти  ніколи  її  не  любив, — мило морщить  носик  та прослизає    у  просторий хол. 

— З чого  мені  її любити? За  три   дні  роботи в  «Захисті» вона встигала  переплутати  документи   так,  що я  особисто  три  місяці  їх  розбирав. 

Сестра  колишньої  також закінчувала  юридичний, щоправда,    двома  курсами  раніше.  Я щиро запропонував  їй  роботу,  бо її тільки  звільнили з іншої,  де пропрацювала   всього  два  тижні.  Мене  вистачило  на    сімдесят  дві  години. 

— Іра  — моя  колега.  

— Отже,  ти гаруєш  за двох,  — з сумом  визнаю,  на  що   знайома  скептично  хитає  головою. Розумію,  сестринський  обов’язок  вимагає  прикривати  вітряну  сестру,  у якої  в  голові  виключно  чоловіча  стать.  — Вона також заміж  не вийшла?  Що  одружена  на  роботі, ніколи    в  життя  не  повірю. 

Лора  пирскає  сміхом. 

— Можу  поділитись  номером телефону,  сам   поцікавишся.

— Ні,  я — пас.   Мене турбують  інші  речі. 

І, як  виявляється,   не даремно. Через  хвилину спілкування  з  адміністратором  готелю  для  колишньої  настає  чергове  розчарування  в  подорожі.  А  мені  залишається  посміятись  збоку,  тому  що  трофей  пливе  прямісінько  в  руки мисливцю. 

— Як   номер  двадцять  шість  зайнято?  — не припиняє  вірити  в  реальність  Лора. Вона  ображено  дує  губки,   в  очах  такий  страх,  що хочеться  пригорнути  й  захистити  від всього  світу.  Її люба  сестричка  безжально все  переплутала. 

— Помилки  не можлива, — розводить   руками  працівниця   закладу. 

— У мене  скрін  є,  — дівчина  не  здається  й  протягає телефон. — Погляньте: номер  двадцять  шість,  «Перлина  долини»,  економваріант. 

— Вибачте,  але «Перлина долини» — мережа  готельних  комплексів. Бронювання   зроблено в іншому  населеному пункті.   Цей  готель  розташований  за  сорок  кілометрів  звідси.   

— За  сорок  кілометрів?  — ошелешено  перепитує   Лора.  — А сполучення  є?  Я  без автомобіля. 

— Автобус  один  раз  в  день  о  тринадцятій  годині. Повідомити  готель,  щоб не знімали   номер? 

— Сорок  кілометрів,  автобус  один  раз  в  день…

Здається, колишня  просто  зараз  розридається. 

— Добре,  а  вільні  номери у вас  є? 

— На жаль… Конференція  — і все  зайняли.

—  Тобто,  навіть  ліжко  десь  доставити  не  можна? 

Тепер адміністраторка  здивовано  кліпає очима.    

— Ми  найкращі в  регіоні,  а  ви  пропонуєте   підселити  вас до постійних клієнтів? Після подібних пропозицій від нас відмовляться.

—    Я  розумію,  але  що мені  робити?  Я  також учасник  конференції  і  зобов’язана брати участь. Якось  увійдіть у  моє  положення…

Адміністратор  швидко  клацає  по  клавіатурі,  вдаючи  допомогу.  Вільних місць  немає.

— Мені  дуже   шкода…

— Скажіть,   будь ласка,  на   кого   зареєстрований  двадцять   шостий  номер?  — хапається за  соломину моя супутниця.