Казка про принца в масці

— …Добраніч, Алісо!

— Мамо, але ти обіцяла розказати мені казочку! Ну будь ласка.

— Звісно, я пам’ятаю. Тоді зручно лягай, заплющуй очі й уважно слухай. Сьогодні я розповім незвичайну історію…

— Про чарівну фею і Попелюшку?..

— Ні, не зовсім. Слухай!..

«Казка про принца в масці»

Багато років тому у великому королівстві… Ну…

<…>

Багато років тому жив принц. І було в принца велике і гарне королівство, засіяне квітами й високими деревами на березі моря. Це королівство він цінував, як своє життя.

Але було в нього дещо більше за королівство й палац. Точніше дехто. Це була його принцеса. Вона…

— А яка вона була?

— Дай згадати! Ну… вона була неземної вроди, мала шовкове волосся…

— Мамо, а я теж принцеса?..

— Поки що ні, але коли виростеш, то обов’язково нею станеш!

Вона дуже любила принца і королівство…

Принц закохався в неї, тільки-но побачив, і довгий час домагався її руки. Завоювавши її серце, він одружився з нею, і жили вони довго і…

— І що, це все?..

— Ще ні, Алісо, слухай далі…

Але принц мав одну таємницю: це була його маска, яку він постійно носив і ніколи не знімав. Якось у минулому він прокинувся, поглянув у дзеркало і побачив її у віддзеркаленні. З вигляду він нічим не відрізнявся від інших людей. Принц не знав, звідки маска з’явилась і чому, але боявся її зняти — не тому, що побачить сам, а тому, що побачать оточуючі. Він здогадувався, що ховається за нею, а може, і знав напевно…

— І хто ж під нею ховався?

— Слухай далі…

Принц дуже любив свою принцесу і хотів, щоб вона побачила його справжнього, того, хто був за маскою. Він не один день наважувався, щоб їй відкритися, і от одного разу запросив її в трояндовий сад на краю скелі біля моря і… зірвав із себе маску.

Вона вжахнулася, побачивши в його обличчі невимовну печаль, смуток і… смерть. Її очі наповнились сльозами, вона почала відходити подалі від нього із жалем на обличчі, що поступово змінювався на жах… Навкруги всі троянди із червоних вмить обернулись на чорні й одразу ж зів’яли…

Усвідомивши, що накоїв, принц, не озираючись, утік, покинув королівство під покровом ночі, картаючи себе за свій вчинок.

Довгі блукання виснажили принца. Одного дня він вирішив подивитись на себе в дзеркало, щоби збожеволіти і все забути…

— І? І що він там побачив?.. Що?..

Тільки-но він глянув у дзеркало, як воно тріснуло і розсипалось на тисячі уламків, не витримавши віддзеркалення.

— А потім? Що було потім?..

Потім… він дістав свою маску, надягнув її і знову став красивим принцом.

Він зустрів іншу принцесу, і жили вони довго й щасливо. Але більше зняти маску він не наважився…

— А що було з першою принцесою?

Гм… Хтозна… Дехто каже, що від побаченого вона перетворилась на кам’яну статую і навічно залишилась у тім саду. Інші ж стверджують, що вона все забула, зустріла іншого принца, і жили вони довго й щасливо.

Кінець.

— Усе закінчилось добре.

— Усе завжди закінчується добре, Алісо.

Хоча я сама не певна, як усе закінчилось…

— Ну все, час спати, заплющуй очі! А завтра я розповім тобі казочку про Алісу у Дивокраї.

<…>

Двері дитячої зачинились. З кухні доходив тихий сердитий голос…

— Знову ти їй цю маячню розповідала?

— Яку маячню?

— Про великі замки, дерева і квіти… Ми туди не повернемось, і не варто їй давати пусті надії. Ще не вистачало, щоб вона, як і її божевільна мати, зірвалась зі скелі в море.

— Ти ж її кохав. Навіщо ти так кажеш?..

— Кохав? Хтозна. Це було багато років тому. Я нічого не відчуваю і не… пам’ятаю.

— Я їй про тебе розпові…

— Я чув. Ти ж знаєш, що все було не так, зовсім не так…