Джефферсон

Глава 1. Понеділок.

…Я прокинувся від голосу стюардеси. До посадки залишались лічені хвилини. У навушниках звучала аудіокнига Джеймса Гедлі Чейза «Мертві не кусаються».

А я мимохіть згадував, як давно тут був. Насправді в Сент-Луїсі я так ніколи й не зупинявся, тому думав про Джефферсон-сіті, куди, власне, і прямував.

Чесно кажучи, я не мав жодного бажання сюди повертатись, проте в друга вийшла перша книжка, і він запросив мене на презентацію. Такого я пропустити не міг, та й давно вже не бачились як-не-як: майже чотири роки минуло від нашої останньої зустрічі, хоча весь цей час ми були на зв’язку.

Та в душі я ще хотів тут побувати, побачити річку Міссурі й Ал…

Літак приземлився.

Я повільно вийшов. Погода була дощова. Марк і його 928 «Порш» 77-року вже мене очікували. У світі все мінялось. У Марка все мінялось. Проте машина його не мінялась: вона виглядала, як і чотири роки тому, навіть здавалось, що стала кращою.

Ми обійнялись і швидко сіли в машину. Настрій у мене покращав: усе-таки побачити давнього друга було приємно, і на душі стало якось тепліше.

— Як долетів?

— Не знаю, весь політ проспав, — відповів я.

— Ну, як завжди, — посміхнувся Марк.

— Що, може, заскочимо в забігайлівку, перш ніж їхати в Джефферсон-сіті?..

— А давай!

Ми вирушили в дорогу, розмовляючи про різне…

— Ну от, давай тут! — махнув рукою Марк.

Марк припаркувався, і ми пішли в кафе. Перекусивши, вирушили знов у дорогу. Їхати нам залишалось ще близько двох годин.

Ми обговорювали його книжку. Хоч вона тільки-но пішла в друк, я вже її разів зо два прочитав, допомагаючи Марку в редагуванні. Це був трилер, і він був чудовий.

Проте мене турбувала одна думка, і що ближче ми під’їжджали до Джефферсон-сіті, то більше вона мене пригнічувала. Про Ал…

— У четвер.

— Що? — виходячи з трансу, перепитав я.

— У четвер презентація, кажу, тож у нас ще три дні. Що робитимемо?

— Ти ж казав, що в середу.

— Та байдуже. Ти ж у п’ятницю летиш. До речі, коли рейс? Я тебе підвезу.

— Дев’ятнадцята тридцять. О, я тобі сувенір привіз, — згадав я, копирсаючись в рюкзаку. — Дивись.

— О Боже… Ти запам’ятав! — Марк з’їхав на узбіччя й зупинив машину від радості.

Це була вишиванка. Марк і тут міг її купити, але хотів, щоб я особисто йому привіз, ручної роботи.

— Чекай, я швидко приміряю.

— Ти що? Тут? Може, доїдемо спочатку?

Марк надягнув її й споглядав себе хвилину у вікнах машини.

— Ну що, мені пасує? — запитав він, усміхаючись.

— Аякже. Їдьмо вже!.. Бо ж до вечора не доїдемо.

Марк перевдягнувся, і ми попрямували далі.

До кінця поїздки з його обличчя не сходила радісна усмішка.

— Джефферсон-сіті! — гордо промовив Марк.

Ми їхали. Я милувався містом… Воно було прекрасне.

— Ти питав про плани. Гайнімо завтра на річку Міссурі, на шашлики…

— Я веган, — мовив Марк.

— Кому ти це кажеш? Ти веган лише тоді, коли з тобою твоя дівчина. До речі, як у неї справи? Познайомиш нас?

— Та чудово! На презентації хіба. Вона зараз у Канзас-сіті у від’їзді, приїде на презентацію…

…

— Хотів спитати про Ал…

— Що? — перепитав Марк, перемикаючи треки в магнітолі.

— Що будемо сьогодні робити, кажу?..

— Кулі ганяти!.. — посміхнувся Марк.

— Що?

— Боулінг, потім більярд, пива вип’ємо.

Так і провели решту дня.

Повернулись у дім Марка. І я заснув…

Глава 2. Вівторок.

Першу половину дня ми провели, граючи на РS.

— Ну все! Час збиратись на річку, — бадьоро сказав я.

— Рано ще, — відрізав Марк.

— Не рано. Я не хочу до ночі там сидіти…

— Окей…

Годину ми збирались.

Вирушили в дорогу. Я далі милувався містом і думав про Ал…

Марк розумів, що мене пригнічувало, але першим зачіпати цю тему не хотів.

Прибули…

Говорили про різне. Їли шашлики. Споглядали чарівні краєвиди річки.

— Ти був у Аліси? — запитав раптово я.

— Так. Я.. в неї був декілька разів за останні роки.

— Шкода, що… все так закінчилось.

— Ти хотів би її провідати? — запитав Марк.

— Я… Я не знаю… Я не знаю, де вона похована… Ти покажеш мені?

— Так, звичайно. Хочеш сьогодні піти?

— Ні, давай за… Давай у п’ятницю зранку.

Ми з ним за чотири роки так і майже не говорили про неї. Лише один раз, коли він сповістив про її смерть. А так більше цю тему й не зачіпали.

…

— Доїдаємо шашлики й будемо повертатися, вже смеркає, — тихо мовив я.

Ми повернулись. Я заснув…

Глава 3. Середа.

— Обійми мене! Скажи, коли ти повернешся. Я люблю тебе!.. — сон закінчився.

…

— Вставай уже! У нас сьогодні великі плани, — крикнув Марк.

— Які… Які ще плани?.. — прокидаючись, сонно пробурмотів я.

— Побачиш!

Це був човен. Ми весь день плавали по Міссурі.

Був чудовий день, і я навіть забув про сон, про Алісу.

Ми повернулись пізно ввечері.

— Дякую тобі. Ти організував класний день, а я так і не сказав, що дуже радий тебе бачити…

— Я тебе теж, друже!.. Завтра я їду зранку в Канзас, заберу дівчину, тож зустрінемось уже на презентації. Ось адреса… Ти там завтра не сумуй без мене, — усміхнувся Марк.

Він дістав блокнот, щось написав, вирвав аркуш і дав мені, побажав гарної ночі й пішов.

Я теж пішов у свою кімнату. Заснув.

Глава 4. Четвер.

— Я люблю тебе! Ти чуєш? Не залишай мене. Хочеш, я поїду з тобою?!

Вона міцно обійняла й поцілувала мене.

— Я… не можу все так залишити, Алісо. Я пове… — сон закінчився.

Я прокинувся нажаханий і спітнілий. Потім холодний душ.

Вирішив погуляти містом. Декілька годин навмання блукав вуличками, час від часу заходив у кафе випити кави й перепочити. До обіду повернувся й решту дня провів у будинку, граючи у PS.