Частина 2. Сірі будні

Наступного дня Майк віддав запис, так нічого й не знайшовши, і за ніч більше ніхто, на щастя, від серцевого нападу не помер. Протягом усього наступного тижня ми з Авророю їздили на виклики і чекали результатів дослідження кулі. Смертей більше не було. Я вже справді почав думати, що це збіг. Пообіцяв собі ще тиждень зачекати і закрити справу із чистою совістю, якщо більше нічого не випливе. За цей час товариство Аврори встигло стати мені навіть приємним.

Був вечір неділі. Ми з Баррі хильнули декілька стаканчиків віскі, і я повернувся додому. Я дивився на номер Лін у телефоні і… вирішив усе-таки зателефонувати. Гудок, не бере слухавку, добре, ще раз спробую…

- Так, Алексе. Ми все вже вирішили. Чого тобі?

- Ти сказала, що хочеш подумати. Лін, зустріньмося, обговорімо все, що тебе турбує… Нікуди далі тягнути.

- Знаєш… – вона трохи помовчала і вела далі: – Знаєш, Алексе, нам усе-таки варто закінчити стосунки. Назовсім. Вибач, Алексе, я ще тоді хотіла це сказати, та не змогла. Річ не в тобі… А радше не лише в тобі. Я заплуталась. Прощавай!

І вона поклала трубку.

Я хотів запитати, чому так, зупинити її. Та не став цього робити. Сидів із телефоном у руках – і все. Дивно, та весь цей тиждень я нічого не відчував. Не сумував за нею, ні-чо-го… І… зараз теж абсолютно нічого не відчуваю. Чому? Трясця мені, чому я нічого не відчуваю? Я ж її люблю… Чи любив… Чи любив я її взагалі?..

З такими думками і заснув.

Понеділок почався важко. Я не вмикав телевізор і навіть не снідав, тільки випив чаю. Чекав на Аврору під її дверима.

Вона вийшла.

- О, ти сьогодні рано. Зазвичай я на тебе чекаю, – і через мить: – Ти якийсь дуже пом’ятий сьогодні. Усе гаразд?

Я прокручував у голові телефонну розмову з Лін.

- Так, усе добре. Їдьмо! – виходячи із заціпеніння, відповів я.

Ми приїхали, я привітався з Баррі, і ми попрямували на ранкові збори.

- О, Алексе! – нас зупинив Майк. – У мене є модель кулі.

- Чудово, і що там?

- Тільки не дуже радій. Такої моделі не існує взагалі, вона з різних сплавів металів, які у взаємодії починають нагріватися до високих температур і плавитися. Реакція відбувається буквально за мить. Чесно, я такого ще не бачив. На жаль, мені не вдалося відтворити її повністю. Власне, оце й усе.

- Так… Небагато… Втім, дякую, Майку. Якщо щось іще стане відомо, дай мені знати.

Ну все, тепер можна вішати наліпку «нерозкрита справа», тому що більше в нас нічого немає, окрім дивної кулі, про яку нічого не відомо.

Увесь тиждень до п’ятниці минув на диво спокійно.

Проте в п’ятницю серед обіду в центрі міста від серцевого нападу померла людина. Ми з Авророю виїхали на місце події. Нас зустрів патрульний і почав описувати ситуацію:

- Камер поблизу немає. Свідки стверджують, що чоловік ішов і раптом почав падати. Викликали швидку, швидка встигла, його забрали в машину, почали рятувати за допомогою дефібрилятора, та це не допомогло. Як написали лікарі у своєму звіті, реакції на дефібрилятор не було взагалі.

Ми оглянули місце смерті, потім поїхали у відділок до Моріса. Все така ж картина: смерть за зразком інших трьох. І в нас знову нічого не було.

Я вирішив справу ще не закривати.

Наступні два тижні нових смертей від зупинки серця не було. Ми з Авророю разом працювали вже місяць, і мені це не було обтяжливо, а навіть подобалось. Її присутність була корисною, а гострий розум допомагав у ділі.

Я вирішив запросити її на каву – відсвяткувати її перший місяць роботи. Говорили про різне. Прийшовши додому, ми попрощались і розійшлись по квартирах.

Я повечеряв і ліг спати.