РОЗДІЛ ІV. ВТЕЧА

1

Денис отямився від спогадів. Він багато чого згадав. Згадав Олю. Згадав своє місто. Саме зараз він перебував у своєму ж рідному місті, там, де він отримав проклятих Нанобів. Весь цей час він був одурманений, змушений працювати, жити в рабських умовах. Поруч з ним була його кохана. Оля завжди була поруч, але вони не пам’ятали одне одного, забули про свої спільні пригоди.

– Треба її звільнити! – твердо вирішив Денис. – Але як?

Це було важким питанням. Те, що Денис прокинувся було чистою випадковістю. Його вдарила блискавка. Організувати так, щоб Олю теж вдарила блискавка було на межі фантастики. Але може сильний електричний розряд допоможе? А навіть, якщо допоможе, то де його взяти? Місто було повністю знеструмлене.

Треба думати. Треба щось вирішити. Денис знав, що він має за будь-яку ціну звільнити Олю. Він має зробити все, що від нього залежить, щоб звільнити Олю.

Інших людей теж треба якось звільнити, але це питання більш глобального характеру. І Оля саме та дівчина, яка може знайти рішення для такого завдання.

Ще Дениса турбував інший момент. Він знайшов їжу і воду у магазині. Знайшов ліки. Але у його місті, вже під час Великого Полювання, знайти щось подібне у магазинах було неможливо. Все розібрали гравці або неігрові персонажі. А у цьому місті все виглядало так, наче тут не було Великого Полювання взагалі, так наче з міста просто всі виїхали і доручили Денису і іншим людям розібрати місто, як непотрібне.

Можливо, він таки був не у своєму місті, а десь в іншому місці? Може, це й було славетне Місто, але щось пішло не так? Всі ці питання були надто важкими і глобальними. У Дениса вкотре почала боліти голова. Він відчував смертельну втому. Хлопець вирішив підкріпитися, виспатися у цьому ж будинку, а на ранок розробляти якийсь план. Думати, як звільнити найважливішу для нього заручницю.

2

Ранок не приніс жодних змін. Ніякого плану у хлопця не було. Щоб звільнити Олю, треба неочікувано вдарити її дуже сильним струмом і сподіватися, що вона, при цьому, не помре. План простий, як двері. Залишаються дрібниці – знайти джерело сильного струму, пронести його непомітно до Олі, вгатити її тим струмом так, щоб Наноби не очікували і не спромоглися відреагувати вчасно, але треба, щоб Наноби таки відреагували і не дали Олі померти.

Денис не мав жодного уявлення, як він має це все зробити. Велика Гра навчила його поводитися зі зброєю, виживати, лікувати… Але у фізиці, в науці, Денис зірок з неба не хапав. Він думав про якийсь електрошок, але там була недостатня напруга, з блискавкою електрошок не зрівняється. Інші варіанти просто не лізли хлопцю в голову.

Хлопець знову вирішив спостерігати з даху за ситуацією навколо. З самого ранку приїхали вантажні машини. Роботи терпляче сиділи всередині в очікуванні працівників. Коли зійшло сонце, почали з’являтися люди. Вони одразу бралися до праці. Ті, що ближче до Дениса, вантажили все зайве з вулиць і з будинків. Ті що далі, там де був раніше сам Денис, розбирали будинки, розбивали асфальт, тротуари, бордюри і все це вантажили також.

Денис намагався порахувати, скільки є людей, але постійно збивався з рахунку. Потім він вирішив порахувати вантажівки. Їх теж виявилося надто багато. Він дораховував до двадцяти, трохи далі і збивався. Поки він цим займався, одна з вантажівок, навантажена всяким мотлохом, поїхала, а замість неї, одразу, стала інша. Денис почав слідкувати за вантажівкою, що рухалася. Вона їхала в його сторону, проминула його і поїхала кудись у південну частину міста. Денис спостерігав і, поступово, у нього в голові зароджувався, такий-сякий, план.

Групи, які очищали місто і будинки від меблів, велосипедів і інших речей, працювали швидше. Вони швидше навантажували машини і ті їхали, не чекаючи інших. Кожна машина рухалася однією і тією ж дорогою. А значить – вони їхали в те ж саме місце. Ще навіть не настав обід, а у Дениса, все ж, визрів певний план.

3

Хлопець спустився з даху будинку. Спуск видавався значно легшим, ніж підйом. Та й сили поступово поверталися до Дениса. Перед спуском він з’їв залишки своєї їжі і випив майже всю воду. Хлопець знову поповнив свої запаси, вкотре задумуючись, звідки взялася вся та їжа на полицях. А тоді почав поступово виконувати свій план.

Денис підібрався до однієї з груп, яка виносила меблі з дому і вантажила їх на машину. Час від часу, траплялися моменти, коли всі робітники були всередині і не бачили машини. Він придивлявся до робота, той сидів, тримаючи голову перед собою. Мабуть, він був у режимі очікування. Звідки він знав, коли треба прокидатися і їхати – залишалося для Дениса таємницею.

Він вичекав моменту, коли всі люди пішли в дім, підкрався до машини ззаду і швидко застрибнув на кузов. Він невпевнено роззирнувся, ніхто його не помітив. Пройшов в край кузова, там стояв здоровенний диван. Хлопець заховався за диваном. Там було тісно та незручно, але влаштовуватися зручніше часу не було. Він почув, як наближаються люди.

Більше години Денис чекав, щоб авто навантажили повністю. Кілька разів він боявся, що його викрили, коли зверху на диван поставили шафу, а тоді ще й стіл. Але ніхто його не помітив, ніхто на нього не нападав.

Весь цей час хлопець думав про долю всіх цих людей. Вони, мабуть, як і сам Денис, брали участь у Великому Полюванні, виграли Нанобів, раділи, а натомість – стали рабами. Люди працювали шумно, але нічого не говорили, не спілкувалися між собою. Денис уявляв, як вони таскають важезні меблі, вантажать це все, а на обличчях в них безглузді посмішки. Вони думають, що абсолютно щасливі, що насолоджуються життям.