РОЗДІЛ ІІІ. ВЕЛИКА ГРА

1

Денис вже десяту годину поспіль боровся з зомбі. Він обожнював різні зомбі-стрілялки і міг таке грати цілодобово. Ще коли люди були змушені обмежуватися різними ігровими консолями і комп’ютерами, витріщаючись на фізичний екран, Денис пройшов усі можливі ігри пов’язані з зомбі. Але коли з’явилася Гра, всі ці ігри засяяли новими барвами. Тепер не треба було витріщатися на екран і уявляти, тепер ти був всередині гри, бачив все навколо, реагував власними руками і ногами, а не кнопками на джойстику. Це було неймовірно. Звичайно, були й недоліки – ви нічого не відчували. Не було запахів, смаків, відчуття болю від укусу зомбі, чи задоволення від сексу з напарницею по грі, але в порівнянні з попередніми ігровими платформами це був прорив. Це те ж саме, що пересісти з коня на автомобіль.

Денис відчайдушно відстрілювався від переважаючого натовпу мерців. Його напарники кудись запропастилися і він мусив відбиватися самостійно. Набоїв майже не було. Він відчайдушно клікав арсеналом, шукаючи підходящої зброї, але все, що в нього залишилося – мачете і бейсбольна бита. Він мав ще й купу автоматів і пістолетів, але набоїв до них більше не мав. Важко зітхнувши, Денис дістав мачете і почав відрубувати голови, відступаючи вздовж стіни.

Саме в цей момент його битву перебила чергова обов’язкова реклама від компанії Сомбреро. Це означало, що він лежав у труні вже одинадцять годин, а значить через годину його відключать від Гри і примусять повернутися до реального світу на цілих двадцять чотири години. Таким був закон, який ненавиділи всі гравці, та й компанія Сомбреро теж, але подолати його не вдавалося, поки що.

Зомбі завмерли, завмерло і тіло Дениса, відоме у цьому світі під іменем Денис256. В такому стані ніхто не міг йому зашкодити, ні інші гравці, ні неігрові персонажі. Це вже був закон компанії Сомбреро. Гравці не дуже любили перериватися, але коротка реклама – невелика ціна за можливість грати у Грі, де можна було поринути в усі можливі і неможливі світи.

Перед очима знерухомленого Дениса з’явилася божественна блондинка. Він бачив її вже одинадцятий раз, але досі не міг звикнути до її краси. Її обличчя світилося наче в янгола, широкі сині очі так і вабили в них потонути. На обличчі грала посмішка, заради якої Денис пішов би на все. Дівчина була одягнена у коротеньку картату спідницю. Її перса прикривав тісний білий топ і кожного разу, коли вона злегка нахилялася вперед, Денис сподівався, що вони випадуть з топу і відкриються йому. Але, звичайно, груди, магічним чином залишалися на місці. Тим не менш, оку було, де зачепитися – струнка фігура, довге хвилясте волосся, прегарні ніжки, і звичайно ж бюст, саме від нього Денис не міг відірвати погляд.

– Підключайся до Великої Гри, – янгольським голосом говорила дівчина, – ти не пошкодуєш. Велика Гра набагато крутіша за Гру. Ніші постійно вдосконалює Велику Гру, покращує, усуває недоліки. Вже зараз Ніші зуміла знизити смертність до мізерних десяти відсотків. Я підключилася, – радісно скрикнула дівчина, вказуючи руками на себе, а точніше, на свої груди, – і зі мною все гаразд. Підключайся і, хто знає, можливо ти зіграєш зі мною? – дівчина видала короткий сором’язливий смішок, ще трішки покрутилася перед очима Дениса, послала повітряний поцілунок. – Підключайся до Великої Гри. – еротично прошепотіла вона і зникла.

Вже за секунду гра поновилася і Денис продовжив стримувати натиск зомбі. Його партнерка поспіла на допомогу, поділилася набоями і тепер перемога над ордою була лише питанням часу.

Денису стало цікаво, чи дівчата теж у рекламі бачать цю дівчину.

– Мабуть, що ні, – вирішив він, – їм показують якогось гарячого мачо з голим торсом, накачаним пресом. Він так само заманює їх у Велику Гру і обіцяє з ними пограти. Звісно, все залежить від орієнтації, – продовжував міркувати Денис, – якщо дівчині подобаються інші дівчата, то вона побачить цю ефектну блондинку, або брюнетку, якщо такі більше приваблювали. Реклама ще ніколи не була настільки персоналізована. Гра створить для кожного ідеальний образ.

Саме тому, кожного разу, коли Денис бачив свою (як він сам її називав) дівчину, він майже погоджувався на підключення. Але здоровий глузд завжди перемагав.

Ніші створила Велику Гру три місяці тому. Це був неймовірний прорив, але при підключенні гинули п’ятдесят відсотків людей. Компанія Сомбреро ніяким чином не відповідала за їхні смерті, бо ті люди свідомо знали на що йдуть. Вони підписували всі необхідні документи і брали відповідальність за власну смерть на себе. Але Ніші продовжувала вдосконалювати Велику Гру. І тепер лише десять відсотків помирали. Кожна десята людина, але Денис був неготовий до такого ризику. Звісно Велика Гра була ще крутіша за Гру (якщо вірити чуткам і рекламі), але померти заради неї? Ні, на таке Денис погодитися не міг. Хоча багато хто погоджувався.

Нарешті всі зомбі полягли. Часу залишалося небагато і він запропонував партнерці зайнятися сексом. Вона погодилася без роздумів. Бо чом би й ні? Щоправда, цей секс нічим не відрізнявся від перегляду порно. Звичайно, ви керуєте своїми рухами, але це все. Радіють тільки очі, руки не відчувають доторку, язик і губи не розбухають від поцілунків. Але це було краще, ніж те, що у реальному житті. Там Денису навіть такий секс не світив.

2

Закінчилася дванадцята година Гри. Денис з насолодою ще раз подивився на свою блондинку і повернувся у реальний світ. У нього було дві години на відпочинок, потім дванадцятигодинна робоча зміна, а тоді ще десять годин очікування, щоб повернутися до Гри. Денис ненавидів цей закон, який змушував людей так довго чекати. Хіба не може людина сама за себе вирішувати? Сон не такий вже й важливий. Тим паче, він же лежав щойно дванадцять годин. Тіло відпочивало, то які проблеми? Кому яке має бути діло скільки він грає, якщо він не пропускає роботу і виконує свої громадські обов’язки? Але ж ні, держава вдає турботу про людей, прикидається, що турбується за психологічне здоров’я. Денис знав, що це маячня. Насправді вони просто ловили кайф від того, що змушували гравців чекати.