Частина 18

• Андрюха ти де пропав? - Толя був як завжди гучним та веселим.
• я захворів, не хотілося ні з ким говорити.
• ну я так і подумав, босс лише передала щоб ти справку від сімейного лікаря прислав їй на почту.
• більше нічого не говорила?
• та ні, ти як сам, дійсно все так паршиво?
• уже краще.

За рахунок несподіваності, і повної деорганізації, Андрію та іншим вдалося непомітно зникнути. Тільки осів дим, як уже нікого на веранді і не було.

Єгор Марич таки вижив. Куля пройшла наскрізь, роздробивши його щелепу.

Ще їдучи в авто до Терри, Андрій ледве тримався. Він втрачав свідомість потім знову приходив до тями. Перед тим, як відправити його назад до нано світу, Пес пообіцяв відправити запрошення до Даркнету. Єдина умова, його розгляд міг зайняти до тижня часу.

По закону, дозволяється не вийти на роботу декілька днів не повідомляючи роботодавця. Головне щоб потім було пояснення.

Переглядаючи повідомлення, він натрапив на одне від Жанни. Вона пропонувала йому зустрітися. Першого дня після повернення Андрій був надто виснажений щоб десь гуляти, тому не відповів. Майже увесь день він лише лежав, інколи піднімався з ліжка, аби випити води, і знову повертався у ліжко.

Як не дивно, не дивлячись на те що рука в реалі була на місця, ціла і неушкоджена, відчуття болю постійно докучало, нагадуючи про те, що в іншому світі він її втратив.

Толя то і діло дзвонив, намагаючись витягнути Андрія на прогулянку, але він не хотів нікого бачити, особливо Толю, постійно веселого. В нього була звичка, будь які проблеми, особливо чужі, опускати до рівня дрібниці. Більше того, він несумнівно почне розпитувати. Маючи якусь чуйку, Толя буквально наскрізь бачив людину, він відчував, коли йому щось недоговорюють. Саме цього Андрій хотів менше всього.

Стіни квартири почали тиснути на Андрія, сидіти на одинці, стало нестерпно. Тому він на ровері відправився кудись. І сам не знав куди та навіщо. Треба було змінити оточення.

Навіть і не помітив як уже доїхав до дев’яносто п’ятого кварталу. Тут він і згадав як потрапив до Даркнету. Та сама вулиця де сталася перестрілка. Андрій зупинився та присів на лавці.

• Андрій? - він обернувся. 
• Жанна, не думав тебе тут зустріти.
• якщо чесно я теж, ти когось чекаєш - Жанна збиралася піти.
• та ні, я прогулююсь, а ти тут що робиш - Андрію здалося що це прозвучало грубо.
• я теж ніби як прогулююсь - Жанна присіла поруч - я тобі писала.
• я захворів, навіть з ліжка вставати не хотів.
• це тому в тебе щетина, коли ми бачилися її не було - Андрій долонею обмацав щоку. Лише зараз він усвідомив що на ньому його домашній одяг, спортивні штани та пожована футболка.
• і справді, через хворобу в мене в голові така каша - Жанна засміялася.
• та нічого, наче я не розумію, треба іноді давати собі вихідний, від усіх цих норм культури. Може підемо кави вип’ємо.
• та я в домашньому.
• яка різниця, там все рівно майже нікого зараз немає.

Через пів години Андрій уже захоплено розповідав про минуле, згадував дитинство, та як добре жилося без цих технологій, коли люди просто збиралися разом і відпочивали десь в парку чи в кафе, як зараз вони з Жанною. 

• ти знаєш, я не проти нових технологій, як не крути, але завдяки ним життя стає простішим, це несумнівно - говорила Жанна - але не можна підміняти реальний світ віртуальним, це неправильно, та і неможливо, можна намалювати дерево, пташку чи навіть людину, але схожість буде лише візуальна, а як щодо емоцій та почуттів.
• а що з ними?
• ну камон, штучний інтелект, лише бере наявну інформацію з усього інтернету, та інтерпретує під ситуацію, але згенерувати таким чином почуття неможливо. Можна вдати, ніби ти злий, чи щасливий по тому ж принципу, інтерпретуючи реакції різних людей на подібну ситуацію і таким же самим, подібним чином, реагувати, але це ж не те - Жанна була задоволена своєю відповіддю, за цим самолюбуванням, не помітила як змінився Андрій.
• але ж ми не кращі - заперечив Андрій.
• ні ми відчуваємо, тому що це закладено в нас самих.
• всі ці емоції і почуття слідство гри нашого мозку. Коли щось трапляється, мозок інтерпретує ситуацію до минулого досвіду, і відповідно з цим, дає команду відповідним гормонам виділятися у відповідній кількості, таким чином ми або радіємо або сумуємо. Якщо трапляється збій в системі починається депресія, чи може хтось сказати собі, я більше не буду сумувати? Ні, ми не можемо, тому що є такими ж! Штучний інтелект, лише на декілька поколінь розвиненіший. Раніше люди були в захваті від шоу, яке називалося страта. Сучасну людину вигляд повішеного як мінімум шокує. 
• твої думки мене лякають якщо чесно.
• я веду до того, що хочеш ти того чи ні, але світ змінюється, с тобою чи без тебе - Андрій допив свою каву та попрощався з Жанною.

Всю дорогу до дому, з його голови ніяк не виходили слова Жанни, про те, що штучний інтелект не може відчувати. “Виходить що все це був обман”. Лише перед сном він згадав слова Руфа - “Це він тобі наказав убити Марича” - тоді він якось не звернув уваги але тепер одна лише думка його хвилювала - “Хто цей він?”