Частина 17

• - як зникла?
• - я повернувся в кімнату але її там уже не було, обійшов навкруги, і зовні, ніде її немає - Пес дістав із кармана щось на кшталт металевої ручки, при активації якої з’явилася проекція напівпрозорого екрану.
• - ти ж не забув про браслети - Андрій поглянув на частину своєї руки.
• - мій браслет на руці.
• - але ж вона то могла і не зняти його - дійсно, на карті загорілася зелена цяточка, Саша рухалася доволі швидко та уже перетнула залізничний переїзд - вона на чомусь їде.
• - невже її викрали.
• - сюди не могли потрапити посторонні - маючи доступ до камер ззовні, Пес знайшов запис де Саша по своїй волі сідає в авто до дівчини та на її авто покидають фабрику.
• - ми маємо їхати за нею - Андрій вхопив Пса за руку.
• - ти втратив руку, декілька днів не виходив з даркнету, в будь який момент, ти можеш втратити контроль над тілом, або ж і зовсім померти.
• - ти мене не зрозумів, я маю її наздогнати - Пес не став приводити інші аргументи. Відразу ж вони обоє побігли до Руфа.
• - нам потрібні люди!
• - на тебе це не схоже Пес, цей хлопчисько так впливає.
• - якщо ми не поквапимось, може статися невиправна річь - Руф навіть не моргнув.
• - запитайте хлопців, якщо хтось погодиться, хто я такий щоб їм заважати.

Саша сиділа мовчки, потупившись в підлогу автомобіля, котрий віз її по місту. За кермом сидів Анонім. Він мовчки, та холоднокровно керував не поспішаючи, приторможуючи перед кожним пішохідним переходом. Як людина у якої все під контролем.

Притиснувшись до бордюр автомобіль зупинився. 

• - нахились до мене - Саша мовчки послухалась. Анонім без краплі вагань тонкими пальцями охопив ліве око Саші та витягнув його. Від болю її обличчя перекосилось. Сльози змішалися з кров’ю. Та вона не кричала, не пручалася, лише покірно трималася. Замість її ока Анонім встановив інше.
• - підібратися до Марича складно, але бажання помсти, його і погубить. Ти прийдеш до нього сама, Єгор захоче вбити тебе особисто. Коли ти будеш біля нього постарайся дивитися йому прямісінько в обличчя.
• - я помру? - Саша заговорила вперше за всю поїздку.
• - скоріше за все так, хоча, ти мала померти ще раніше, можливо і цього разу тобі вдасться обманути долю.

Поїхати зі Псом погодилося двоє близнюків. Ще їх називали смертники. Яким би не було ризикованим діло, вони на нього погоджувалися.

• - ти знайшов хто її повіз? - Андрій та Пес сиділи на задньому кріслі.
• - її звати Анжеліка.
• - ох і гаряча штучка - заговорили близнюки в один голос.
• - вона зовсім недавно приєдналася до Терри, по запрошеню - Пес замовчав не договоривши - вона вступила в Терру без запрошення.
• - чувак, вона не могла вступити без запрошення, це проти правил.
• - а то я дурень цього не знаю - Пес нахмурився - схоже хтось зумів зламати систему та додати її, іншого пояснення у мене немає.

Андрій нервував, відбиваючи ногою ритм свого хвилювання. Хоча Авто їхало швидко, йому здавалося що дорога тягнеться безкінечно довго. По декілька разів перевіряв чи заряджений пістолет. Коли Пес сказав що Саша зупинилася біля ресторану Єгора, серце Андрія закалатало - “давай швидше” - повторював він - “їдемо на максималках”

Авто зупинилося недалеко від Ресторану, далі дорога була перекрита. Андрій вискочив та відразу ж побіг. Пес хоч і кричав йому вслід - “дурень сам туди не біжи” - він уже нікого не слухав. 

На веранді, під світлом протягнутих над головою ліхтарів Єгор чекав коли до нього приведуть Сашу.

Вона не пручалася, але наручники на неї одягли.

• - потрібно було скільки сил і часу моїх витратити на цю біганину, щоб потім самій же і прийти до мене.
• - немає сенсу бігати, де би я не сховалася мені не буде спокою.
• - я не вірив, але ти дійсно як жива - Єгор підійшов ближче, та в останню мить зупинився за два кроки від неї - усвідомлення того що ти можеш мислити не може не радувати, адже це означатиме що ти страждаєш, і біль від моєї кулі буде таким же болючим як і для звичайної людини. - Єгор дістав свій револьвер звів курок, та не встиг він зробити постріл як око Саші розірвалося. 

Обоє упали на підлогу, вони стікали кров’ю. Наташа підбігла до Єгора, він був живий - “швидше допоможіть, а ти добий ляльку” - охоронець підійшов до Саші, направив пістолет на неї, та в ту ж мить його голова розлетілася на вазони з орхідеями. В небі зірвалися димові гранати, все довкола окутав густий, як молоко дим. Зав’язалася перестрілка.

• - Саша, Саша ти жива? о боже твоє обличчя! - половини обличчя просто не було, кровотеча не припинялася.
• - ти прийшов, я так рада.
• - треба тікати звідси, потрібна допомога, де Пес - кричав Андрій.
• - це не важливо, мене не врятувати, я вже ледве розрізняю силуети, тому просто побудь зі мною.
• - ну як так, навіщо ти це зробила!
• - дякую тобі за все, за своє недовге існування, лише з тобою я відчула що таке по справжньому бути живою, більше всього я хотіла саме цього, я хотіла просто жити - сльоза впала на щоку Саші, Андрій плакав - можливо я попрошу занадто багато, але, - Саша говорила повільно, майже по складам -  я завжди мріяла відчути тепло, нахилися до мене - Андрій наблизився до Саші і вона з останніх сих поцілувала його.

її тіло розчинилося в повітрі на мільйони пікселів, єдине що залишилося це її браслет.