Частина 15

 Андрій біг що було сил. Останню мить, коли він ще бачив ботів, вони прослизнули в гіпермаркет. Перескочивши через паркан, Андрій помітив відчинені двері. 

В середині була абсолютна темрява. Світло з вулиці від ліхтарів, ледве проникало крізь вікна, які було закриті якимось рекламним плакатом.

“Відпустіть мене, брудні пси!” - це був голос Саші. Андрій швидко вставив магазин та перезарядив зброю. Повільно не поспішаючи, холодно зважуючи кроки, він рухався на звуки, котрі вели його все далі від виходу.

• ти все ж таки прийшов, але чому сам, де той негідник що вам допоміг втекти - на мить Андрій зупинився. Біжучи за псами, він був сповнений рішучості, та тепер не міг змусити себе рухатися. - я до речі не договорив тоді, тепер то тобі доведеться мене дослухати. А щоб ти не відволікався ось твоя подружка - Сайленс схопив своїми довгими пальцями волосся Саші та потягнув догори щоб та встала з підлоги куди її притягли пси. Від болю вона застогнала. 
• досить боятися, візьми себе в руки, боягуз - говорив сам до себе Андрій.
• хочеш ти того чи ні, але доведеться щось вигадувати. Мені аж цікаво як ти вчиниш. Хоча ти можеш і втекти. Нічого страшного в цьому не буде, адже ця дівчина ніщо інше як лялька. Дивно що ти до неї так прив’язався. Що ти з ним зробила, зачарувала якось, ну ж бо досить скавчати, відповідай - звернувся Сайленс до Саші.
• пішов ти, виродок.
• як грубо, навіть образливо, невже мій стиль тобі не до вподоби…хоча не важливо. А ти все так і мовчиш, хлопче. Доки я буду говорити порозважай моїх песиків. - Андрій почув бряцання металевих кігтів по бетонній підлозі. Боти його брали в кільце. - хоч ти мене і ненавидиш, чомусь, але ми с тобою схожі. Я як і ти, прийшли в цей світ, лише з однією метою, втекти від реальності, від рутини та передбачуваності. Можна навіть сказати що ми боягузи, і це буде прада. В реалі нас всіх, таких як ми з тобою , лякає тягар відповідальності. Саме слово відповідальність важке. З дитинства цей тягар вішають на нас. Ти маєш робити те, ти маєш робити се, і п’яте і десяте. В школі маєш вчитися, а якщо не будеш цього робити то життя проведеш в бідності. Ти маєш працювати а інакше помреш з голоду. Має бути сім’я, а інакше ти якийсь не такий, і ти на це ведешся, тому що суспільство це гегемон, велетень, котрий вселяє страх. Велетень говорить робити як усі, а інакше хтось може запідозрити що жити можна і по іншому.

Один із ботів вискочив із за стелажу з посудом. Довелося випустити цілий магазин щоб той впав замертво. Доки Андрій перезаряджав автомат інший бот вискочив з гори, та вибив зброю з рук. Накинувшись, та розчепіривши свою пащу, вивільнивши назовні гострі як бритва зуби, бот, хотів було вчепитися в горло, та Андрій встиг ухилитися, та замість горла пес вхопив гранату. З усієї сили відштовхнувшись в сторону, йому вдалося врятуватися від підриву. Частини голови бота розлетілася по всьому залу.

• ну і хто буде мені компенсувати ремонт песиків, ще говорять що я багато прошу за свою роботу, як думаєш хлопче. Все мовчиш. - Саша все ще сиділа на підлозі, Сайленс не відпускав її волосся. - в цьому світі, я відчуваю свободу, тут я можу бути собою.
• ти психопат! 
• як для ляльки ти занадто говорлива. Та сперечатися не має сенсу, бо скоріше, це все ж таки так, ніж ні. Якщо так подумати, те, що ми називаємо психопат, ніщо інше як наші звірині інстинкти. Те що допомагало нам вижити в давні часи, тепер називають хворобою. Гегемон душить в нас, нас самих. 

Андрій наближався все ближче. За тирадами Сайленса він міг рухатися майже не помітно. Та він прорахувався. При першій зустрічі із Сайленсом ботів було два. Коли двоє були знешкодженні, він розслабився  і ніяк не очікував що ззаду нападе третій. 

Він вчепився пазурами в ліву руку та з нелюдською силою стиснув. Андрій від нестерпного болю закричав. Кров величезними масивними краплями падала до долу. Довелося випустити чотири кулі в голову з пістолета, перш ніж бот упав замертво. 

Коли шок минув, відчуття болю хвилею накрило Андрія. Його ліва рука по лікоть була відірвана. Інша частина залишилася в пащі звіра.

Знайшовши якусь мотузку на стелажі, вдалося зупинити кровотечу.

• щось твій друг притих, невже песики все ж його дістали. Шкода, я теж хотів порозважатися - Андрій вийшов без зброї. В руці він тримав, змотані, три гранати, кільця яких були прив’язані однією ниткою інший край якої був прив’язаний до пояса. Варто було лише кинути гранати тим самим привівши їх в бойове положення - нічого собі який вихід - в очах Сайленса не було ні краплі страху, лише моторошна посмішка.
• твоя рука! - вся в сльозах кричала Саша.
• все ж мої песики, трохи тебе розважили, хіба ні.
• відпусти Сашу, інакше я нас усіх підірву - Сайленс навіть і не думав відпускати Сашу, навпаки він потягнув її та поставив перед собою.
• ти її вб’єш? - запитав Сайленс.
• якщо я дозволю її забрати, її і так знищать.
• ні, я думаю що ти цього не зробиш, занадто ти ще слабий для цього, духу твого не достатньо. Ти ще любиш своє життя - Андрій опустив гранати, тим самим ослабивши натяг мотузочки.
• відпусти її, і бийся зі мною, якщо я переможу то ти нас відпустих, як ні то ми не станемо пручатися.
• хах - засміявся Сайленс - а ти не дурний, давай - він відпустив Сашу котра відразу ж побігла до Андрія.
• твоя рука! - вона схопила в обійми Андрія. Вся в сльозах, та налякана - дякую що не покинув мене.
• коли бій почнеться тікай, не думай про мене тікай - прошепотів він їй.
• досить цих сентиментальностей, йому ще вмирати - Андрій став перед Сашою.
• ти знаєш, я все ще намагаюся зрозуміти, навіщо ти це робиш. Відкинувши все лишнє, на думку спадає лише одне, гординя.
• досить цих пустих балачок - Андрій зробив крок вперед. Сайленс дістав зброю.
• ти не проти якщо до нас приєднається Катерина.