Частина 11

• - ей пацан! у мене до тебе є пропозиція - Саша та Андрій не стали чекати доки вона до них прийде, а тихо рухались вздовж водойми в очеретові. - ти ж хочеш жити, навіщо тобі вмирати за якусь збожеволівшу ляльку - її голос було добре чути навіть за пару сотень метрів від дороги - короче якщо ти мені її віддаси я тебе відпущу, ти мене чуєш!? Відпущу! - Саша чула її слова та краєм ока поглянула на Андрія. В його очах був страх.
• - я не божевільна - прошепотіла Саша. Андрій озернувся до неї і побачив на її очах сльози. Несвідомо, сам того від себе не очікуючи Андрій ухопив її за руку. Йому було страшно не менше ніж Саші, він усвідомлював що його страх передається і їй. 
• - не слухай ту божевільну, вона тільки того і хоче щоб ми її слухали, вона з нами грається. Їй на руку щоб ми боялися і тремтіли, від цього вона отримує задоволення. Я тебе не покину щоб не сталося, ми ж з тобою домовилися хіба забула!? Я тебе врятую, а ти мені допоможеш потрапити додому - Саша витерла сльози, Андрій відчув як її маленька долоння стиснула його долоню міцно як тільки могла.
• - так я пам’ятаю.

Від постійних вибухів очерет загорівся. Полум’я піднімалося не менше ніж п’ять метрів у висоту. Температура повітря піднялась настільки що навіть будучи за кілька метрів від вогню шкіра на обличчі горіла. Дим охопив всю площу озера. Андрієві та Саші, які в цей час знаходилися майже в епіцентрі не було чим дихати. Знявши із себе майку Андрій зробив дві пов’язки на обличчя, які намочив у воді. Тільки так і можна було дихати. 

Але незважаючи на всі недоліки і небезпеку згоріти живцем, дим став чудовим прикриттям від обстрілів. Мавпи ж покинули очерет щоб не згоріти. 

Андрій не одноразово проїжджав цією дорогою та пам’ятав що відразу за озером знаходиться дизельний завод. Скоріше за все Даша Боун баче де знаходиться Саша і втекти від неї буде не можливо. Тому нічого кращого не приходило в голову окрім того щоб прийняти бій в місці де це буде найзручніше - нічого нового - думав Андрій - така сама дуель що і в контер страйк, та сама зброя, все як завжди, тільки тепер на кону життя.    

Під прикриттям диму, вибравшись із палаючого очерету, Андрій та Саша опинилися на відкритій місцевості, до заводу лишалося метрів двісті. Дорога була вкрита сірою димкою. 

Схоже мавпи оббігли навколо озера та вибігли з іншої сторони. Мавпи виявилися дуже швидкими та проворними. Зробивши серію пострілів, Андрій поцілив лише в одну.

• - біжи до заводу та десь сховайся, я тебе знайду.

Саша бігла що було сил, не озираючись. Вона чула звуки пострілів і крики металевих мавп. Лиш коли дорога була позаду Саша обернулася, та через дим нічого не було видно тільки спалахи від пострілів.

Скоріше за все завод не експлуатувався. Вся територія була забита ржавими вагонами та металобрухтом. 

Проникнувши в середину, Саша піднялася по сходах на другий поверх, в приміщення керування електрообладнанням.

Постріли ззовні припинилися. Через тишу Саша почула чиїсь кроки. Стук підборів.

• - лялька ти де? твій дружок не послухався мене і тепер мої іграшки роблять з нього котлету.  - Саша не могла поворухнутися від страху, її тіло відмовлялося слухатися. Переборовши нестерпний жах вона ледве змогла підповзти до дверей та виглянути ззовні. Внизу через весь цех, між заржавілими станками та частинами вагонів насвистуючи не кваплячись йшла Даша Боун. - хах, я от так подумала, Єгорка ж не говорив щоб ти обов’язково приїхала до нього ціла, головне щоб ти була жива, тому я даю тобі шанс! Якщо ти вийдеш сама, щоб мені не довелося підніматися і витрачати свої сили, я залишу тебе з руками і ногами, тільки декілька пальчиків відріжу, як сувенір. Во, а якщо змусиш мене піднятися на гору тоді мені доведеться вчинити інакше. Хоча я б дуже хотіла щоб ти не вилізла з тої кімнатки - сміх Даші розносився ехом по всьому цеху ріжучи слух - значить вилізати по хорошому ти не хочеш, так? Але ж і підніматися мені лінь ще й на цих високих підборах. Можливо це тебе змусить - зарядивши гранатомет, постріл. В приміщенні цеху звукова хвиля була надзвичайно потужна - Саша запанікувала, їй захотілося тікати, вона не могла сидіти і нічого не робити доки до неї прийде Даша. Вона вибігла на сходову та кинулася вниз до інших дверей які вели на вулицю до вагонів, та від вибуху та ударної хвилі, упала. Це було схоже на легку контузію. Сильний гул у вухах та дезорієнтація. Дві мавпи схопили Сашу та відтягнули до стінки, зтягнувши руки за спиною стяжками.
• - ало! да! лежить передімною готовенька, координати скину, тільки після того як лаве прибуде на мій рахунок не раніше, чекаю - Даша вдарила ногою об стіну - убила б їх усіх, говорять зі мною як не знаю з чим, але гроші не пахнуть, так цукерочка - вона присіла до Саші та схопила рукою обличчя - вас там роблять просто ідеальними, аж шкода псувати таку цукерочку.
• - відпусти мене - прошепотіла Саша.
• - що? відпустити - знову ріжучик гучний сміх пролунав на весь цех - ти просто лялька, программа, ніхто одним словом, твоє завдання приносити задоволення і все, а ти взяла і втекла, при цьому убивши свого господаря.
• - я не іграшка, я жива, я хочу жити! - сльози потекли по рожевим щокам Саші.
• - ти просто дурна лялька, ось дивися - Даша підізвала одну із мавп - ось це мавпа, вона программа, не жива! І ти, теж программа не жива - Даша витягнула ніж та відрізала мавпі пальця - бачиш вона не відчуває нічого, тому що не жива. Різниці між нею і тобою немає, просто хтось над тобою попрацював та вдовбив в твою головешку що ти щось там мислиш та маєш почуття, але це маячня, тому що в мене є справжнє тіло, в справжньому світі! Де твоє справжнє тіло? А його немає тому що ти не жива! - Саша припинила плакати, вона опустила голову, їй не було що і відповісти, адже глибоко всередині вона так і гадала - Я бачу по тобі, ти і сама так думаєш, і правильно, самообман це ще гірше.

В цей самий момент в районі вагонів посипався металобрухт.

• - отакої, а хлоп то не промах, невже живий - дві мавпи побігли туди перевірити - що він с тобою няньчиця не розумію - Даша різко замовкла та впала на землю.
• - ти як? - Андрій весь в порізах та власній крові ударив трубою Дашу по голові - треба бігти звідси.
• - навіщо? - Андрій аж зніяковів - який сенс тікати, все рівно вони всюди, так чи інакше нас спіймають, краще ти  тікай, я гадаю тобі вдасться знайти Пса і він тобі допоможе повернутися додому, тебе ж ніхто не шукає.
• - замовчи! - Андрій схопив Сашу за плечі - чому ти це говориш, ми з тобою домовились, і я виконаю свою обіцянку, хочеш ти того чи ні, тільки ти маєш бути сильною, і допомагати, або хоча би не нити, бо так ще важче. Це вона тобі щось наговорила. Я ж попереджав що їй то в кайф, маніпулювати, всі ці люди що влаштували сафарі, це садисти.
• - так - ледве видавила із себе Саша.
• - що? що це за мичання, нормально скажи! 
• - так! - Саша посміхнулася, бо посміхався Андрій, і тоненька сльоза щастя прокотилася по її щоці.