Частина 10

Контактуючи з тілом носія, браслет передавав дані в мозок. Таким чином Андпій та Саша могли бачити перед очима карту. Як і говорив Олежка на цій карті блакитною цяточкою була позначена точка зустрічі. По задумці коли носій браслету буде на місці, сигнал надійде Псові на такий же браслет. Андрій знав що їм потрібно дістатися сімнадцятого кварталу в район міської лікарні. Відстань до місця призначення була щонайменше тридцять кілометрів. Зважаючи на те що часу було обмаль, Андрій вирішив дістати транспорт. 

В Долгинцевськом районі більшість будинків були приватними. Людей ходило менше, але і автомобілів було не так і багато. Не перебираючи Андрій обрав першу що зустрів біля двору. Це був ленд крузер сотий, чорний, на двадцять других титанових дисках із дуже злою шипованою резиною, заточений під бездоріжжя, танк на колесах.

Інтерфейс адмінки вбудований в браслеті не сильно відрізнявся від адмінки на роботі техніка. Вона надавала доступ до коду программ. Автомобіль являється програмою. Кожна програма має свої властивості та методи. Все що потрібно було, це зламати захист, та внести зміни в метод відчинення дверей, а саме перевести із положення зачинено в положення відчинено. Олежка про це потурбувався та надав в подарунок із браслетом програмне забезпечення КейГен для злому замків.

• - який же не зручний цей плащ - Саша нервово зняла плащ та закинула його на заднє сидіння разом із рюкзаком.
• - так, але під ним добре ховати пістолет-кулемет - Саша навіть не відреагувала на слова Андрія, вся її увага була прикута до дороги. Вона із широко відкритими очима дивилася навкруги, не минаючи поглядом одного будинку чи дерева. Це було дивно для Андрія, адже це все були зовсім звичні речі. Та більше ніж дорога її увагу приковувало саме авто - ти ж ніколи не їздила на автомобілі?
• - та ні, це вперше - Саша відповіла сухо, та продовжила своє спостереження.
• - тобі подобаються бої? - Андрій намагався розбавити тишу.
• - бої? 
• - я тебе вперше побачив в Нано світі коли ти дивилася на бій, пам’ятаєш?
• - взагалі насилля мені не подобається, але видно ж що то шоу, їхні яскраві костюми, ефекти від ударів, все це заворожує, як і все в тому світі, що не скажеш про цей світ.
• - тобі не подобається Даркнет?
• - майже все що я пам’ятаю, все що пов’язано з цим світом, має чорний колір.
• - майже? отже щось таки було і хороше?
• - тобі ж Олежка все розповів, тому ти маєш розуміти хто я і чим займалася, кожен день я мала грати роль ляльки, бездушного робота, який створений для утіх. Кожен раз коли нас виставляли на показ як якийсь товар, мене всю трясло. Якщо мені щастило і клієнт обирав іншу я поверталася в холодну кімнату з одним маленьким віконцем, через яке я могла дивитися на людей, як вони метушаться і кудись поспішають. Тоді я гадала, що як це чудово, іти кудись по своїм справам, і уявляла як уже я біжу по цій самій вулиці, адже це так чудово, але потім дзвінок і знову я стою і мене трясе, знову.
• - чому ти раніше не втекла? Навіщо було так довго чекати? - Саша нахмурилась.
• - тому що?
• - це через того чоловіка, що наділив тебе свідомістю?
• - досить! Чого ти до мене причепився, питаєш і питаєш, тому що я так вирішила от і все - запанувала тиша.
• - вибач, я і справді трохи перегнув - Саша хмикнула.
• - нічого, я не ображаюсь, тим більше ти мене врятував, тому якщо хочеш можеш ще щось запитати, але тільки не про того хто мне розбудив. 
• - чому саме розбудив?
• - це я так називаю той момент коли до мене прийшла усвідомленість.
• - а ти пам’ятаєш себе до того як прокинулась?
• - а ти запам’ятовуєш щось коли спиш? - з іронією відрізала Саша.
• - і то вірно.
• - отож бо - Саша посміхнулася Андрію вперше за весь час.
• - а ти коли прокинувся? - Андрій розумів що Саша не до кінця усвідомлює різницю між ним та собою, скоріше за все вона вважає що кожен так само як і вона, в один момент прокидається.
• - розумієш, я не з цього світу.
• - тобто!? Є ще один світ? - майже підскочила на своєму кріслі Саша.
• - так, зовні схожий, але не такий, просто інший.
• - я ще не встигла побачити і половини цього світу, а виявляється що є ще один! Я хочу побачити все, всі світи, які б вони не були, хочу спробувати всі їхні розваги, але спершу всю їжу скуштую - Андрій здивовано поглянув на Сашу.
• - дивись тільки шлунок не надірви.
• - що таке шлунок? 

Лиш краєм ока Андрій встиг помітити ракету яка летіла прямо в них. За якісь секунди йому вдалося відвести автомобіль в бік та від. Ракета зірвалася біля колеса. Авто занесло в бік, та проломивши металеве загородження полетів вниз прямо у водойму.

• - ти як? ціла? - Андрій оглянувся навколо та через заднє скло побачив як на нах із дерев пригають металеві мавпи. Деякі потрапили на дах, інші ж падали у воду та відразу тонули.
• - ми маємо вибратися звідси - кричала Саша.
• - зупинись, не відчиняй двері - Саша намагалася відчинити двері та ті не піддавалися. Тиск води ззовні був занадто сильним.
• - я не можу відчинити, ми потонемо - вода заповнювала салон дуже швидко - чому ти сидиш і нічого не робиш? - Андрій на подив Саші не кваплячись зняв із себе верхній одяг залишивши лише футболку та штани, закинув за спину автомат та за пояс запхав пістолет.
• - зніми взуття, та приготуйся плисти.
• - як плисти? я не знаю як це, я не вмію - Андрій схопив її за плечі, міцно стиснув та подивився Саші прямо в очі.
• - послухай, ми маємо це зробити, іншого шляху немає, ти чуєш? кивни мені - Саша кивнула. - коли вода заповнить весь простір двері відчиняться і ти просто що матимеш сил будем гребти руками та ногами, як зумієш, однією рукою триматимеш мене за пояс, разом ми виберемося звідси.

Коли вода була уже майже під самим дахом зробивши останній подих Андрій відчинив двері і вони ринулись вгору. Вода була брудна, не було нічого видно. Лише тягар ззаду давай йому зрозуміти що Саша за ним. Винирнувши, шквал куль просвистів над головою. Вхопивши повітря вони знову опинились під водою.