Частина 5

Технічне училище в реальному світі, в даркнеті слугувало готелем. Якщо ти був місцевий, то вихід в даркнет здійснювався шляхом твоєї кімнати. Та якщо ти був з іншого міста чи країни, такий готель слугував твоїм ключем. На відміну від способу переміщення в нано світі, де для цього було створено цілий вокзал, в даркнеті такого способу не існувало. Причина була проста - це безпека. Переміщення через вокзал легко можна було відслідити, та і в разі злому системи безпеки всі дані користувачів які переміщувалися будуть розкриті. Тому даркнет вигадав свій спосіб.

Користувачу мав прийти лист в якому було посилання на сторінку авторизації. Після всієї процедури і підтвердження особи, користувачу надходив ще один лист з індивідуальним ключем. Місцевий мешканець засинав і прокидався вже в даркнеті в своєму ліжку. Інші користувачі прокидалися в ліжку свого номера готелю.

Готель який знаходиться на площі Домнобудівників був добре освітлений і людний. Будівля відрізнялася від реалу. В два рази ширше і на поверхів дев’ять вище. 

Андрій без жодних проблем підійшов по ближче, аби зв’язок з дроном був максимальним. Завдяки цьому з’явилося зображення і звук.

Посеред кімнати на великому двохспальному ліжку лежав один з викрадачів. Скоріше за все він так само як і його партнер вирішили відпочити і повернутися в реал. Викрадена дівчина лежала на підлозі. Її руки були заведені за спину та прикуті наручниками так само як і ноги. На голові був одягнений намордник через кільце якого проходив ланцюг одним кінцем зачіплений за наручники а іншим за батарею.

Взявши керування дроном на себе, Андрій оглянув кімнату, підлетів до дверей, двері відчинялися з середини звичайною кнопкою. На шухляді біля ліжка лежав пістолет та ключі від наручників. Андрій хотів спробувати прослизнути дроном під дверима аби дізнатися номер кімнати, та щілина була занадто вузька. 

Декілька хвилин Андрій просто стояв і не знав що робити. Кращої можливості важко було уявити. Що одного що іншого викрадача в цьому світі зараз не було. Але в якій із тих сотні квартир вона знаходилась? Не може ж він просто в кожну стукати, та і хто відчине якщо дівчина скована.

Намотуючи кола навколо ялинки Андрій кожен раз поглядом натикався на один і той самий яскравий білборд, реклама борделю прямо націлена у вікна прибулим користувачам - “Нано Лола! Втамуй бажання ”.

Андрій переключився на дрона. Який по його команді полетів до вікна. Нано Лола! Великі літери яскраво світили прямісінько навпроти вікна - здається восьмий поверх.

На першому поверсі за столом реєстратури сидів чоловік в фіолетовому костюмі. Бот своїм скляним поглядом і моторошною несходячою посмішкою, заглядав здавалося в саму душу 

    - можна папірець і ручку? - бот посміхаючись дістав з під столу квадратний оранжевий папірець та синю ручку.

- - ось, тримайте - схопивши два предмета, Андрій побіг до ліфту - гарного вечора - промовив той свою запрограмовану фразу.

Ліфт зупинився на восьмому поверсі. Коридор розтягнутий на всю довжину будівлі, був абсолютно пустим. Андрій рухався від одних дверей до інших, кожен раз на мить зупиняючись. В той же час дрон знаходився навпроти дверей. Ідея полягала в тому, щоб тінню визначити за якими дверима дрон. Ногами Андрій затуляв світло яке ледве пробивалося під дверима. В момент коли він буде на місці дрон це побачив.

Вісімсот десять був номер тої кімнати. Дрон підлетів до самих дверей та опустився на землю. В невелику щілину під дверима Андрій просунув шматочок того самого папірця липкою частиною догори. Дрон сів на папірець який до нього приклеївся. Лише на третій раз вдалося посадити дрона папірцем до гори прямісінько під самим носом дівчини.

Фіолетове світло білборда освітило папірець на якому було написано - “натисни на кнопку”. Дівчина відразу ж зрозуміла що малось на увазі. Кнопка підсвічувалась персиковім світлом. 

Достатньо було однієї спроби щоб зрозуміти, дотягнутися ногами ніяк не вийде. Не вистачало майже метра. Дрон під керуванням Андрія почав обстеження кімнати на предмет подовжувача. Під ліжком було пусто, ні пилинки. Залишилась тільки шафа в якій теж було пусто. Точніше майже пусто. Була труба на якій висіли вішалки. 

• - це єдиний шанс, тільки як їй про це сказати. Агов ти мене чуєш? спробуй дістатися до вішалки! - та дівчина не реагувала, вона не чула, адже кімнати так запрограмовані щоб користувачі не чули посторонніх шумів - добре, спробуємо по другому.

Дрон почав кружляти перед носом дівчини, як назойлива муха. Коли вона звернула на нього свою увагу, він полетів до вішалки. Та дещо не розрахував, вдарився дроном занадто сильно об трубу, від чого той упав і вимкнувся.

Андрія ніби паралізувало. Він стояв нерухомо біля дверей стиснувши кулаки. Тепер у нього не було очей. Від відчаю він навіть вдарив двері ногою, та вони навіть не ворухнулись. Знов підключившись до дрона, намагався його увімкнути та все було дарма, дрон повністю вийшов з ладу. 

Звалившись на підлогу, Андрій сидів декілька хвилин нерухомо, потім ніби прокинувшись згадав де він зараз, і що через його необачність все пішло шкереберть.

• - а що як зачекати доки він сам відчине двері, підкрастися і напасти, знерухомити…не мели дурниць, скоріше за все їх тіла прокачані і міцніші за моє, тим більше в нього є зброя - мурашки залоскотали йому нерви - може і вбити, аж не віриться що це і справді відбувається зі мною, і навіщо було вплутуватися, що за дурень.

Несподівано замок відкрився, двері відчинилися. Обережно та не поспішаючи Андрій зайшов у кімнату. Їй таки вдалося дістатися до вішалки.

• - ляж на живіт - Андрій взяв ключі що лежали на тумбочці та зняв наручники з рук. Тільки її руки стали вільними, дівчина різко підвелася, скинула ланцюг, та з болем стягнула намордник.
• - віддай! - дівчина вихопила ключ та зняла наручники з ніг уже сама. Не говорячи більше ні слова вона підвелася забрала пістолет та вийшла з кімнати направляючись прямо до ліфту.
• - зачекай хвилину - Андрій наздогнав її та ухопив за руку, в ту ж мить дуло пістолета було направлено йому між очей.
• - що ти від мене хочеш, у мене нічого немає крім одягу - Андрій машинально підняв руки до гори.
• - мені не потрібні твої речі, для початку заспокойся і вислухай…будь-ласка - дівчина не спішила опускати зброю - як тебе звуть?
• - тобі яке діло, давай ближче до суті, що тобі треба?
• - допомога! я хочу потрапити до дому! Опусти пістолет будь-ласка.
• - в мене немає часу.
• - але ж я тебе врятував! - дівчина зупинилася.
• - чьорт! я тебе навіть не знаю, може це пастка, чи ти гадаєш я не знаю що крім цих паскуд на мене полює пів міста, ні дякую, бувай.