Частина 4

Все як завжди, звичайний міжкімнатний перехід. Опинившись по інший бік він відразу ж перевірив сигнал із дроном. Дрон і досі слідкував за викрадачами. Андрій опинився в шафі. 

• - спочатку в ванній тепер шафа, хто ті переходи вигадує?

Андрій навіть і не подумав що окрім нього в квартирі міг бути ще хтось. Вилізши із шафи він відразу ж направився до виходу. Та тільки він добіг до дверей як побачив того самого, одного з викрадачів. Той із кимось говорив через мережу. Андрій сховався за стіну. В кімнаті стояло велике ліжко і як тільки почув що той наближається заліз під нього. 

Андрій міг бачити лише ноги і чути його розмову.

• - чому ти не можеш змінити пароль віддалено? Хто то придумав вводити його вручну! Добре диктуй! Все тепер можна я поїду? Велике дякую! - та незважаючи на слова про те що він кудись збирається їхати, чоловік не сильно квапився, спочатку він просто стояв посеред кімнати, схоже в думках щось комусь відписував, адже він стояв нерухомо і дивився в стіну. Весь цей час Андрій слідкував за переміщенням дрона, який віддалявся все далі і далі. Ще один момент який збентежив його було те що карта місцевості не завантажувалася як тільки він сюди потрапив, доступ до неї був обмежений. Тому він точно не знав де саме зараз дрон, а бачив лише напрямок і приблизну відстань. Ще одна важлива деталь це гул автомобілів.
• - звідки тут автомобілі - подумав Андрій, адже їх не було зовсім ще зранку. 

Минуло щонайменше двадцять хвилин доки той чоловік стояв нерухомо посеред кімнати, доки все ж не почав рухатися.

• - яка блін робота, я вже другий день не відключаюся, я голодний! - говорив чоловік сам до себе - пішли вони всі до біса, поки не поїм нічого робити не збираюся - він ліг на ліжко і замовк.

Пройшло ще хвилин десять, повної тищі, доки Андрій не наважився вилізти з під того ліжка. 

Викрадач лежав із закритими очима, схоже він відключився, та повернувся в реальний світ.

Андрій вийшов із спальні в кімнату. Рухався він обережно і по можливості тихіше, його ніяк не покидало відчуття що той чоловік прокинеться, хоча він взагалі не міг нічого чути, навіть якби в нього біля ліжка вибухнула граната. 

На журнальному столику посеред кімнати лежав пістолет. Андрій підійшов і взяв його в руки. Яке його було здивування дізнатися що він був справжній. Ця обставина змусила його задуматися, куди він потрапив. І перше що прийшло в голову йому не сподобалося. Меню розробника теж було відключене та на щастя двері були відкриті.

Спустившись вниз на вулицю, його підозри щодо того куди він потрапив, почали справджуватися. це точно був незвичайний нано світ. На вулиці була ніч. Така явна обставина на яку він не звернув уваги будучи в квартирі. В нано світі завжди ясний день, іноді яскраве сонце змінюється на рожеве небо але не на ніч. Щоб зорієнтуватися, зрозуміти де він, довелося вийти із двору на дорогу. Андрій відразу ж упізнав проспект Гагаріна. Якимось чином ванна кімната розташована в сонячному мікрорайоні, була зв’язана з шафою на проспекті Гагаріна. 

Судячи з напрямку де знаходився дрон, рухатися потрібно було через парк Ювілейний. Свист колес немов струм пущений по тілу скував рухи Андрія. Він встиг лише озирнутися. Автомобіль на високій швидкості ледве не зніс його та ліхтарний стовп. Він пролетів повз та влетів в будинок. Чоловік в синій формі в бронежилеті та із зброєю в руках відштовхнув Андрія.

• - тобі жити набридло, стоїш як укопаний - грубо накричав той. Під’їхала вантажівка з якої вилізло щонайменше п’ять чоловік із автоматами, та направили їх на автомобіль що врізався в стіну - повільно вилізайте піднявши руки - важко було уявити що після такої аварії хтось в тому авто вижив. люк на даху авто відкрився і з того отвору в небо вилетіло чотири гранати. 
• - гранати, ховайся.

Андрій інстинктивно побіг на іншу сторону дороги. Пролунали вибухи, від яких він упав на землю. Обернувшись він встиг побачити як із розбитого авто вилізло дві озброєні людини, на них були чорні маски з намальованим черепом. Відстрілюючись їм таки вдалося вислизнути в темні двори.

Ледве дихаючи Андрій зупинився тільки коли був уже в парку. Коли ті двоє втекли, частина озброєних переслідувачів побігла за ними, інша частина залишилася оглянути авто. Андрій зрозумів що краще йому тут не залишатися аби не стати свідком. Це могло розкрити його таємне проникнення, куди він і сам не знав, хоча вже здогадувався.

• - без сумніву це даркнет - думав він в голос, присівши на одну із лавок - невже я справді тут, скільки я всього про це місце чув, і все ж правду говорили, що тут небезпечно - коли серце перестало калатати як навіжене, Андрій відчув біль в руці. рукав куртки був роздертий і в крові. Падаючи він розчухрав увесь лікоть правої руки та долоню лівої - але ж я влип! - ухопившись обома руками за голову, Андрій схилив голову до самих колін - точно! - викрикнув він - потрібно знайти поліцію, чи когось типу нано техніків, вони мені допоможуть - але тоді він згадав усе що йому розповідали про даркнет. Що це світ ніким не контрольований, створений тисячами хакерів по всьому реальному світі. В даркнеті немає закону, немає правил, світ максимально наближений до реальності але абсолютно нереальний.
• - можна спробувати повернутися назад, і у всьому зізнатися, сказати типу, я випадково проник у вашу таємну квартиру, випадково за вами прослідкував і підглянув пароль для входу, просто сховайте свою зброю і я тихенько повернусь назад до дому - він глибоко вздихнув - тоді точно застрелять, але чи зможуть? - тут то до нього дійшло що рана на руці, геть як справжня, і болить не менше як в реалі, отже і зброя не для понтів, вона справді може нашкодити або і вбити. До Андрія доходили чутки про дивні смерті. Людей знаходили мертвими у їх ліжках. Вони померали увісні без явних на те причин. Так з’явилась легенда про те що такі люди померали не реально. Мозок не може відрізнити віртульне від реального, тому смерть у віртуалі сприймається мозком як справжня.