Частина 3

Андрій розплющив очі. Ніч змінилася на день. Андрій все так же знаходився у своїй кімнаті лежав на своєму ліжку. Тільки тепер на ньому був одяг та і кімната була дещо інша, трохи футуристична. 

Втоми минулого дня вже як і не було, він почувався добре ніби спав всю ніч. На кухні автоматично запрацював екран телевізора, по ньому показували аніме. Разом із телевізором запрацювала кавоварка, аромат свіжої кави рознісся по всій квартирі.

Перший раз занурившись в нано сон, Андрію здавалося дивним наявність їжі. Та пізніше він без того вже не міг. Мозок не відрізняє чи то їжа справжня чи створена віртуально. І навіть більше, в нано світі все набагато смачніше, тому що розробник апріорі закладає характеристики якісної їжі. В цьому світі не існує поняття не смачного чи зіпсованого. 

Це стало причиною того що харчова промисловість у реалі втратила купу грошей. В реалі люди почали їсти або напівфабрикат або якусь крупу та овочі, аби тільки набити шлунок. Солодощі, крекери, чіпси, алкоголь і купа інших продуктів просто зникли.

Їжа в нано світі була не просто смачнішою, вона була майже ідеальною. З’явилася навіть нова спеціальність, розробник їжі. Спеціальне програмне забезпечення дозволяє коригувати відтінки смаку, щось схоже на палітру кольорів, де замість кольорів відчуття солодкого, гіркого, солоного і кислого.

Єдиною проблемою стало неконтрольоване споживання. Людина прагне отримати задоволення ще і ще, при цьому справжнє тіло не отримувало нічого окрім сигналів від мозку про те що час виділяти більше ферментів. Вирішили це питання введенням штучних обмежень. Чіп посилає в певну ділянку мозку сигнал про те що людина наїлася. Та від цього з’явилися нові проблеми. Люди перестали їсти в достатній кількості. Доходило навіть до того що деякі із людей вмирали в себе в ліжку. Це стало причиною для запуску соціальної програми про недопущення голодування.

В житті Андрій був зростом трохи нижче середнього, з темним волоссям, худий, плечі його були майже на рівні зі стегнами, губи пухкі, очі темні, брови густі і прямі, від цього могло здатися що Андрій постійно сумний. Тонка шия на фоні широких скул робили його ще худішим на перший погляд. 

Більше всього Андрій комплексував через губи які були занадто пухкими. Хтось говорить що це ознака доброти, та для Андрія це був привід для комплексів. Саме тому в нано світі він дещо себе зміним. Додав трохи зросту, тепер він був десь метр вісімдесят сім. плечі стали ширшими, м’язи обємнішими. Тепер, на фоні міцної шиї губи не здавалися занадто пухкими.

Одягнувши свої улюблені білі кросівки, які в нано світі ніколи не забруднюються та свою улюблену сіру куртку, він встав перед дверима. Чомусь згадав про ту незнайомку - “ може вона ще десь там. Хоча навряд чи ”- так само несподівано ця думка зникла як і з’явилася.

Толя залишив повідомлення: “знайди мене в кальяній Рожевий пінгвін ”. Знаходилась вона з протилежної сторони річки, повз яку сьогодні в день проходив Андрій. 

Толя та якась його нова знайома сиділи на шкіряних мішках. По центру між мішками стояв бутиль розміром з людину, в якому булькала різнокольорова рідина. З горловини виходили шланши, через які проходив дим. 

Андрій як камінь упав на вільний мішок.

• - Андрюха, нарешті ти прийшов, без тебе тут нудьга страшна, познайомся це Марго - Марго була однією із сотні таких же Марго які заполоняли вулиці нано світу. Всі вони були взірцями ідеалу жіночої краси. Довгі ноги, осина талія, густе довге волосся, пишні груди і звичайно ж пухкі губи - а де Люся, ти її не бачила?
• - вона в іншому районі, та можу покликати Катю. 
• - Андрюха у нас є Катя - Толя гучно зареготав.
• - та ні, не треба нікого гукати.
• - охохо чекай чекай, так все ж таки дала тобі - Толя обернувся до Марго - в нього сьогодні було побачення з гарячою штучкою.
• - нічого в нас із нею не було, ми просто гуляли, і весело проводили час, нічого більше.
• - ви в реалі з нею гуляли - поцікавилася Марго.
• - так, вона навіть не зареєстрована у віртуалі.
• - ясно чого вона тобі не дала, дивачка просто.
• - думай як хочеш та вона дуже цікава, таких зараз мало де зустрінеш.
• - ну так я ж і говорю, дивачка.
• - у неї своє бачення світу от і все.
• - так ви де гуляли, просто я навіть і не знаю де можна проводити час в реалі, останній раз я зі своїми подругами гуляли в реалі ще як були дітьми.
• - є ще кафе, до речі там доволі таки багато людей, але ми там не довго сиділи, потім вона повела мене до водосховища.
• - куди? водосховище, так це ж за містом геть.
• - так далеченько, та було весело.
• - нє ну я говорю вона дивна.
• - вночі там темно, не страшно тобі було?
• - золотце а ти звідки знаєш як там вночі.

Андрій вже й не радий був що розповів Толі про їх побачення. Він піднявся і пішов до бару аби взяти свого улюбленого медового лікеру. Робот бармен налив половину скляного стакану.  

Пройшовши через усю кальяну, Андрій вийшов з іншої сторони, через двері які вели прямо на пісчаний пляж. Річка яка в реалі вже більше схожа на болото, берег якої заріс очеретом, у віртуалі чиста та широка, берег якої усипаний теплим білим піском.

Всівшись на вільний шезлонг, Андрій повільно сьорбав свій улюблений напій. Він згадував свій вечір на водосховищі,  хотів відчути те ж саме що відчував тоді. Але все було не те, не було тої прохолоди, того запаху річки, не було того шуму водоспаду, та головне те що не було поруч Жанни. 

• - в тебе очі просто бомба, не хочеш зі мною випити, я пригощу.

Андрій обернувся, по коліна у воді стояв чоловік, поруч із ним дівчина. Андрій відразу впізнав ту незнайомку, яку зустрів в сонячній галереї. Схоже що чоловік її не зацікавив. Здавалося що її нічого не цікавить крім води. Її обличчя було таке щасливе, ніби у маленької дівчинки. Незнайомка ще трішки постояла та пішла далі вздовж берега, розбиваючи маленькі хвилі своїми білими ніжками.

• - чекай - незнайомка обернулась, погляд її був трохи збентежений. Андрій побіг за нею, тепле сонечко та зігріваючий лікер, додали йому хоробрості - я тільки хотів - він не знав що говорити, це той випадок коли робиш а вже потім думаєш - мене Андрій звуть.
• - вибачте але я не знайомлюсь - вона обернулась і пішла далі, та Андрій був геть не в собі, він пішов за нею.
• - я лише хочу дізнатися як вас звуть - він схопив дівчину за плече, та з жахом відсторонилась. Побачивши страх в її очах, йому стало соромно.
• - що на мене найшло, вибачте, я і сам не розумію що творю, мабуть я піду - Андрій пішов назад. Зробивши кілька кроків він знову повернув голову, та дівчина пішла далі. На якусь мить йому захотілося побігти за нею, та все ж передумав - ще кричати почне, та ну.