Частина 2

По дорозі в кафе "coffee_in" Андрій заїхав на своєму гіроскутері в крамницю з квітами. Це була будка невеликого розміру з декількома горщиками квітів, більшість із яких були уже не першої свіжості. Жінка років сорока п'яти усміхнулася - " сьогодні завезли троянди, ось ці червоні, вони по сто гривень, вам взагалі для кого? "

• - Дівчині, у мене зараз з нею зустріч.
• - Які квіти вона любить? - нижня щелепа Андрія заходила в різні боки, це він так робив несвідомо коли думав.
• - Та я честно не знаю, давайте самі свіжі, п'ять штучок.

Вулиці були пустими, людей майже не було. Андрій пам'ятав дитинство коли в такий же час він зі своїми батьками гуляли по вулиці наповненну людьми. Всі перебрались в нано світ, адже так зручніше, лягаєш в своє ліжко після роботи, і занурюєшся в світ розваг. Провівши в ньому всю ніч, ти прокидаєшся зранку повний сил, для нового робочого дня.

Жанна сиділа на лавочці біля фонтану, вона прийшла раніше того часу на який домовлялися.

• - Ти рано - Андрій підійшов ззаду, вона була в навушниках тому трохи злякалася.
• - Ти так не лякай.
• - Вибач я привітався ти не почула.
•  -Так я музику слухала, вийшла раніше хотілося погуляти.

Познайомилися вони з Андрієм на сайті знайомств. Спочатку йому здалося що то фейкова сторінка. Та як виявилося більшість чоловіків не готові до зустрічі в реалі, а саме це було її бажання. Вона була переконана що це не правильно, витрачати своє життя на віртуальний світ.

• - Як твої справи, як день минув? - неочікувано для Андрія в кафе було доволі людно.
• - Писала сценарій для рекламы розумної їжі.
• - Це ті капсули? 
• - Так, вони фасовані там на обід, чи вечерю, випиваєш там три чи чотири капсулки, в шлунку капсула розчиняється а в ній їжа.
• - Доволі зручно, не потрібно час витрачати на приготування і дешевше ніж замовляти в кафе чи ресторані - жана скрутила губи в трубочку.
• - Я цьому всьому не довіряю, в тій капсулі може бути що завгодно, як ти то перевіриш, та і взагалі зрівняти їжу приготовану гарячу ароматну, і таблетку.
• - В них є сенс, адже люди більше часу проводять в нано світі, в ньому можна їсти що завгодно, задоволення отримуєш як і від звичайної їжі, проблема лише в тому що це ілюзія, і їсти в реалі все ж потрібно.
• - Господи люди зовсім подуріли, як можна порівнювати справжнє із віртуальним - схоже що тема для Жанни була цікавою в плані посперечатися - це все робиться для того щоб ще більше контролювати людей, корпорації уже в нас в головах.
• - Так ти теж маєш чіп.
• - Маю, та я обмежила всю рекламу, залишила тільки дзвінки та месенджери - Андрій знав що неможливо заблокувати збір даних повністю, все рівно держава відстежує твоє місцезнаходження, та прослуховує розмови - ти як і я, ми перехідне покоління, підлітки навіть не знають як воно проводити час без чіпів, а от ми знаємо що це таке, гуляти вечорами по вулиці, особливо весною, коли в повітрі пахне новим життям, а влітку поїхати на море, загоряти під справжнім сонцем, їсти кукурудзу і креветки, ти був на морі?
• - Один раз ще коли в школу ходив, Залізний порт.
• - Я теж там була, яка там атмосфера, особливо вночі коли відкривають нічні клуби.
• - Зараз мабуть туди мало хто їздить, можна ж в нано світі там побувати, мені здається що у віртуальному світі розваг там побільшало - на чолі Жанни виступила зморшка поміж бров.
• - Але ж воно не справжнє, зовсім не те, я про те що навіть якщо нано не відрізнити від реального світу, відчуття то все рівно не те, в нано світі все пусте, ніби декорації.
• - Ти знаєш я ж так само думав, та й зараз ще не знаю що є правильним, та з'явилася в мене теорія, про наш світ, тільки не знаю чи зможу зрозуміло її висловити - Андрій відвів погляд на стелю його щелепа почала рухатися в різні боки - а що як, те що ми називаємо справжнім, таке ж справжнє як і нано світ, ну от звідки ти знаєш що навколишній світ є таким як тобі здається.
• - Ну як, тому що він справжній, я пам'ятаю дитинство, юність, досвід минулих років говорить мені що моє життя реальне.
• - Але чи являється воно таким яким тобі здається?
• - Я тебе не розумію - обличчя її виразило подив.
• - В голові я собі здавався більш зрозумілим, я про те що ми обмеженні в сприйнятті лише своїми відчуттями, ми бачимо очима, чуємо вухами, відчуваємо шкірою все це передається в наш мозок який переваривши видає результат, щоб легше переварити мозок використовує минулий досвід, саме від досвіду залежить те як ти будеш сприймати.
• - Так а до чого тут нано світ.
• - До того що мозку нашому без різниці чи то дерево створене людиною, чи богом, якщо властивості дерева співпадатимуть із нашим досвідом, ти не зможеш відрізнити одне від одного.
• - Я тебе зрозуміла, тоді зробимо так, доїдай свої сирники, та поїдемо в одне місце, якщо ти темряви не боїшся - Андрій тільки посміхнувся.

Вони на своїх гіроскутерах поїхали по нічному місту, попереду Жанна Андрій за нею. На вулицях було тихо і майже безлюдно, де не де проїжджали автомобілі, та частіше то було таксі. Проїхавши центральний рикок, Андрію стало трохи не по собі. Минувши сквер визволителів, він все ж запитав - далеко ще їхати, місто вже закінчується - прокричав він.

• - А тобі що страшно - засміялася Жанна - ще хвилин п'ять їхати, я знаю короткий шлях, їдь за мною.

Вони поїхали вуличками якими Андрій жодного разу не ходив. Коли будинки закінчилися попереду чекала темна дорога, зарослі кущів та поля, а ззаду тихе місто сяяло жовтими ліхтарями.

• - Зачекай, ми їдемо вже майже годину, ми вже за містом, я тут ніколи не був.
• - Тихо!.
• - Що? Що тихо, ти щось почула? - заметушився Андрій.
• - Та тихо ти просто послухай - Андрій замовчав, спершу не міг зрозуміти в чому справа, та потім до нього дійшло.
• - Це що, вода шумить.
• - Отож, їдь за мною.