Частина 1

По довгій вулиці, яку місцеві ще називають "червона лінія", мчить на своєму гіроскутері юнак, років двадцяти семи.

• - О ні, я вже запізнююсь - говорив він в голос сам собі.

Цього ранку йому особливо не щастило. Кавова машина, з якогось дива, почала чхати кавою, через що, декілька краплин потрапили йому на джинси. На вулиці, біля під'їзду, через свою розсіяність, він вступив в собаче лайно, через що довелося його відчищати, щоб не ставати брудними ногами на ровер. 

В голові задзвеніла музика.

• - Андрюха, ти де? 
• - Та я вже скоро буду, скажи що у ліфті застряг, та довелось чекати майстра.
• - Ти як завжди - це "як завжди" Андрія неабияк чіпляло, наче він винний в тому, що так склалися обставини.

Офіс знаходиться на кільці дев'яносто п'ятого кварталу, в самій жвавій і насиченій людьми, частині міста. З ранку тут проходив тисячний натовп, течія, з якою Андрію довелося боротися, щоб нарешті дістатися роботи. 

На третьому поверсі, вже проводиться ранковий брифінг. Як завжди нічого нового чи важливого, звичайна рутина, основні завдання нано техніків, їхня важлива роль у житті і існуванні нано світу, та велика відповідальність.

Тисячу разів Андрій це уже чув, та все одно мав стати занадто рано, щоб не спізнитися, бо комусь було нічого робити, і він збудував довжелезне місто, з одного краю якого до іншого, на автобусі, петляти більше двох с половиною годин.

• - Нічого не говори, тихенько сідай - погляд зневаги, читався в очах його босса, як і деяких товаришів по конторі, підлизи, які підхоплювали кожне слово свого не визнанного оратора, щоб потім нагадати йому про своє існування.
• - Наше завдання, як нано техніків, слідкувати за тим, щоб світ, в якому тисячі користувачів проводять свій вільний час, функціонував якнайкраще. Кожному з вас  довірили не просто певний віртуальний квадрант, ні, це ціла екосистема зі своїми законами і порядками. Якщо станеться перебій в одному із квадрантів, це загрожуватиме і іншим також, тому що все пов'язано між собою. Я розумію що ви це вже чули тисячу разів, але все ж, я маю це повторити тисячу перший раз, і якщо треба тисячу другий, від вашої роботи залежить життя цілого всесвіту - в цей момент, Андрія починало нудити, слова здавалися йому надто приторними і награними, хотілося закрити вуха щоб не слухати далі - тепер інструктаж: перед тим як увійти у систему увімкніть тест програму, яка перевірить стан систем контролю віртуального середовища - Андрій не слухав так як знав усе це на пам'ять, його думки були не в цій кімнаті, а в районі Юбілейної, там де сьогодні увечері в нього має відбутися побачення - увійшовши в систему, перевірте зв'язок із сервером та роботу баз даних - це було перше побачення за останні декілька місяців, тому Андрій сильно хвилювався. Аня, та що мала з ним зустрітися, була дуже вродливою, і Андрію здавалося що це якесь диво що вони взагалі познайомилися, адже він не так часто с кимось спілкується і десь з'являється - ні в якому разі не втручатися в роботу системи без дозволу куратора, якщо ви помітили якийсь збій, чи несанкціоновану діяльність повідомте куратору який на основі ваших даних надасть відповідні інструкції - того дня Андрій був іншим, розкутим і говірким, проходячи у поліклініці черговий щорічний медогляд він зустрів її, юну медсестру, і якось так вийшло слово за слово, потім коли він уже їхав на ровері додому його все ніяк не покидала думка що це був сон, тому що вся та їхня розмова була як в тумані, він навіть жартував, хоча якби зараз спробував, вийшлоб щось як завжди плоске і беззмістовне. - і останнє, ви всі маєте добре пам'ятати що занурившись у віртуальний світ, є ймовірність того що ушкодження отримані в ньому відобразяться на вашому справжньому тілі, адже мозок уже не відрізняє де є реальність а де віртуальність.

Занурення в нано світ нічим не відрізняється від сну, адже це і є сон. Чіпи вживлені в мозок отримують сигнал від зовнішнього процесору робочого стола нано техніка, чіп у свою чергу подає сигнал уже в мозок про те що час засинати, що той і робить. Чіп в голові ніщо інше як ретранслятор, який подає імпульси деякої частоти на нервові закінчення. Таким чином людина переноситься в інший світ в якому здатна контролювати свої дії. Ця ілюзія настільки яскрава та реалістична що мозок не може відрізнити реальність від нано світу, смерть у нано світі стає такою ж реальною як і справжня.

С самого початку нано світ був доволі примітивний. Це було схоже на кімнату в якій містилася деяка інформація, наприклад стіл. Щоб рухатися між кімнатами необхідно було увести адресу, після чого кімната за мить змінювалася. Примітивний та не зручний спосіб, але це був феноменальний досвід. Технології йшли все далі і далі, аж доки кімната не перетворилася в ціле місто а потім і в цілий світ. 

Занурившись Андрій потрапив до терміналу, щось на кшталт вокзалу с купою дверей сходів як вгору так і вниз. Біля дверей потрібно ввести адресу. За дверима може бути велике місто, чи пляж, чи гірнолижний курорт. Що завгодно. Все обмежувалося лише можливостями мови програмування якою то було написано.

Кривий ріг як і майже всі міста світу оцифровувалися, та переносились у віртуальну реальність. Побудова вулиць співпадало, як і росташування будинків. І це не спроста. Кожна квартира чи дім, це є ніщо інше як окремий сервер мешканця. Якщо мешканців одного сервера було багато, і вони не бажали бачитися у себе вдома, світ для кожного з них оновлювався з різницею на пів секунди, таким чином вони знаходилися в одному місці і в той же час в різних місцях. Транспорту на вулицях не було, тому що в ньому не було сенсу. Місто що здавалося суцільним насправді таким не являлося. Не можна було просто на пряму переміститися з району в інший район, тому що це різні сервери, які для гарної картинки об'єднали лише візуально, в дійсності якщо комусь спалоб на думку перейти через район до іншого району той би вперся в стіну. Все через надзвичайно великий об'єм памяті який необхідний для завантаження світу, лише невелика частина міст таких як наприклад гонконг чи нью йорк, мають змогу завантажувати декілька кварталів. Інші ж знайшли вихід, і це двері переходу.