Розділ 27

    Ранок почався звично. Відкрила очі, побачила Раяна, який незвісно як, теж відразу розплющив очі. Обвела його поглядом. Сіпнувся.

— Моє ліжко – це, що, єдине місце, де ти почуваєшся в безпеці?  

І на губах Раяна заграла така нахабнюща посмішка.

— Поряд тебе спокійно… І тепло…І м’яко, — розтягнувся він усім організмом на ліжку.

— Слухай, приблудне кошеня, Ком тебе колись приб’є…чисто на нервах… — зітхнула я.

— Я нічого не робив, — підняв він руки догори.

— Та ясно. Таке враження, що тут одна я щось роблю. Але усім це не подобається, — пробурмотіла я. — А тепер киш з мого ліжка. Нас чекає цікавий день.

— Чого цікавий? Хоча я не правильно виразився… Що знову? – фиркнуло це юне дарування. – Хто такий цей Кайден? – сів він і вп’явся в мене поглядом.

— А чого питаєш?

— Між вами дивні стосунки. І він якийсь весь мутний. Я б йому не довіряв, — закусив він нижню губу.

— Так і не довіряй.

— А ти?  

— А що я? Я й сама собі не вірю. А тепер геть з моєї кімнати. Марш до Кома, — запалила іскорки я на кінчиках пальців.

— Сорін…знову? — зітхнув він і осудливо подивився на мене.

І іскорками я таки в нього кинула.

— Та за що? — підхопився він з ліжка.

— За довгі роздуми.

— Та пішов я…пішов… — пожував він мене поглядом і таки злиняв він з моєї кімнати.

А я відкинулася на ліжко. Подивилася на стелю.

— Ранок тільки почався, а мені вже когось хочеться прибити… Жодного шансу бути чемною і скромною.

І хоча було так приємненько лежати в ще теплому ліжечку, коли довкола панувала така відчутна прохолода, але довелося вставати. Вставати і йти вливатися в цей буремний світ. І день розпочався.

   Лорд Дарелл зі старшим інспектором уже чекали на мене. Хто б сумнівався? Ми ж не дорадилися. На нараду я явилася з мискою місцевих смаколиків. О, скільки засудження в очах лорда Дарелла.

— Я коли голодна, то я зла. А коли я зла, то цією емоцією я ділюсь зі всіма, — коротко доповіла я й всілася зі своєю мисочкою смакоти.

— Леді Вальдорія, я радий за ваш емоційний стан, але не варто влаштовувати тут балаган. Ми тут працюємо.

— Можу перейти до емоційного шантажу і заплакати? – запитливо глянула на нього.

— Леді Вальдорія!!! – рикнув він.

— Та не з’явилося у мене думок за ніч, як врятувати світ. Я вночі просто сплю, — буркнула я.

— Але ж ви згадали про старе капище. То що ще вам відомо? – покоцав він мене поглядом.

— Усе, що мені відомо, ви вже знаєте. Зрештою, знати все я не можу.

    Лорд Дарелл повільно випростався, склавши руки за спиною, зі своїм отим фірмовим виразом на обличчі - сумішшю абсолютної крижаної впевненості та ледь помітної огиди до всього, що не вкладалося в його плани.

— Тоді, — холодно мовив він, — ми переходимо від здогадів до перевірок.

Старший інспектор кивнув і розгорнув карту Півночі, притиснувши кути металевими прес-пап’є.

 — То ви зможете глянути старе капище? – показав місце на карті він. —  І дізнатися хто вже був біля капища. Чи що там порушилося? — запитливо глянув він на мене.

— Теоретично можу. Але тоді одразу попереджаю, якщо капище відреагує, то не факт, що вам це сподобається.

— Мені вже не подобається. Але іншого вибору в нас немає. Збір за годину. Спорядження мінімальне. І ніякого самочинства, — суворо глянув він на мене.

Демонстративно облизала пальчик від солодкої посипки.

— Шкода, — пробурмотіла я. — А я якраз хотіла врятувати світ красиво.

— На Півночі, леді Вальдорія, красиво не виживають, — з втомою в голосі відказав старший інспектор.

 — Знаєте, інспекторе, ваші північні казки про «кров і бруд» дещо переоцінені. А виживати красиво —  мистецтво, доступне не кожному,  —  пробурмотіла я.

— Можливо, — ледь помітно нахилив старший інспектор голову. – Тоді до зустрічі.

— До зустрічі, — задумливо провела поглядом чоловіків, які покинули кабінет. – То до зустрічі…

Відкинулася на крісло. І що ми маємо? Появу фанатиків, збільшення Мертвого лісу, старе капище… Гм! Інформації тут явно не вистачає…І де це мій лорд Вейлок… Питання цікаве.

   Лорд Вейлок знайшовся сам. Тільки вийшла в коридор, як мене смикнули за руку в закуток.

— Заберіть руки від мого тільця, — шикнула я.

— Не галасуйте, — обпік він мене крижаним поглядом. – А то ваш бравий генерал в парі зі старшим інспектором прибіжать вас рятувати.

— Намагаюсь. Ви просто занадто різкий і несподіваний. І раз ви так мене шукали, то може маєте, що розказати? Бо через годину планується похід до старого капища.

— М? Мені це не дуже подобається.