Розділ 14.2

   Зайшла. Служниця душевно завивала забившись у куточок, а Раян з-під лоба косився на все те неподобство.

— Раян? – окинула його поглядом.

Ним аж перетріпнуло.

— ЩО тут відбувається? – з пересердя гаркнула я.

— Я…а він…і я… — нерозбірливо пробурмотіла служниця.

— Залиште нас, — вспокоїла гостре бажання наволати на усіх учасників цього руху.

І жінка, незграбно повернулася та бігцем вискочила з кімнати. Раян продовжував стояти й важко дихати.

— Я нічого не робив… – перевів він на мене погляд.

Оцінила його втомлений вигляд. Згадала, що я теж втомлена…і роздратована. І, що не можна тим роздратуванням бризкати на хлопця з нестабільною, але потужною силою. Вдихнула. Видихнула.

— Раяне, — потерла рукою обличчя. – Все в порядку. Видихай. Вона сприймає тебе через призму власної культури. Різниця моралі її шокує, а невідомість стосовно бастів посилює страх. Так буває, ти не несеш відповідальності за те, що вона подумала про тебе.

— А тебе…теж шокує? – стиснув він губи.

— А я довше живу і більше знаю, — схиливши голову на бік, глянула на нього. Зустрівшись зі скептичним прищуром його очей, зітхнула та продовжила, — Моя нервова система вже не реагує на такі милі культурні сюрпризи. Вона втомлена реагувати. Твоя проблема в тому, що ти яскравий. А люди бояться всього, що не вписується у їхнє сіреньке, передбачене життя. Вони хочуть, щоб усі були однакові — тихі, стандартні та прості. А ти надто несподіваний і виходиш за ті рамки сприйняття. І якщо не виходить тебе загнати в них, то тебе осуджують, ненавидять або бояться. Нічого нового немає у нас під світилом.

— І ти справді…не боїшся?

 — Боятися треба тих, хто намагається злитися зі стіною. Вони непередбачувані. А ти весь напоказ, іскрами сиплеш, емоції читаються з пів погляду. Тому, ні! Я не боюсь. Мене більше лякають безхребетні. А ти, на мою біду, з хребтом, — вимучено розсміялася я. — Пропоную сходити в купальню й трохи відпочити. Ходімо.

І він неохоче пішов за мною.

— А що таке купальня? – вткнув він питання, коли ми вже доходили до неї.

— Це таке приміщення де гарячою водою можна змити пил і втому. А ви де купаєтесь?

— В термальних джерелах.

— А! Ну це щось схоже. Якраз саме те після повзання печерами, — пробурмотіла я.

— А ти знайшла генерала? – поцікавився він.

— Генерала я не знайшла. Якась бідося тут твориться.

—  Чому? – покосився він на мене.

— Бо генерали не зникають просто так.

— А чого? – смикнувся він.

— Що чого?

— Чого зникають? – слухняно поставив він питання.

— На це питання теж є кілька ймовірних причин: викрадення, вбивство, нещасний випадок… — задумливо потерла я лоба.

— Що таке нещасний випадок? – й собі наморщив лоба Раян.

— Стихійне лихо, наприклад, лісова пожежа. Природні фактори, коли людина просто загубилася. Незвичні інциденти…або ж аномалії… — знову задумалася я.

— Ну тоді ви його не знайдете, — байдуже знизав плечима Раян.

Обпекла цього новоспеченого пророка розлюченим поглядом.

— Мені б хотілося вірити у краще…

— А якщо шеки напали? – з викликом глянув він на мене. – Чи аномалія трапилася?

— Вірити у краще, це означає не відкидати усі можливі негативні варіанти розвитку подій, але й не втрачати позитивного настрою.

— А який позитивний настрой в тому, що його з’їли шеки, — з подивом глянув він на мене.

— Та заради світла, годі вже розмов про смерть, — з-під лоба глянула на хлопця.

— Але ж смерть – це неминучий процес…Усі живі організми мають обмежений життєвий цикл...

І рукою я таки провела по обличчю. Хух, що ж ти таке вбивчо енергійне? Обвела його поглядом.

— ЩО? – смикнувся він.

— Згадала, що самоконтроль у магії надзвичайно важливий, — буркнула я і відкрила двері купальні.

— А чого про самоконтроль згадала? – покоцав він і далі мої нерви.

— Бо це така чудова здатність керувати своїми емоціями, думками, бажаннями та поведінкою. Особливо у ситуації коли потрібно протистояти миттєвим імпульсам.  

В купальні довелося показати приклад й самій залізти у воду і я аж зашипіла, коли гаряча вода прийняла у свої обійми усі мої численні подряпини. Раян покрутився, позаглядав на воду, а потім неохоче стягнув з себе одяг аж до якихось добротних підштанців і плюхнувся поряд. Сиджу навіть не в змозі поворушитися, перебуваючи в якомусь граничному стані втоми та сказу.

— Яким імпульсам? – прикопався він до мене.

— Усіляким спокусливим, — підвела погляд на це енергійне чудовисько.

— Не розумію тебе, — насупив він лоба.