Розділ 14

  Я навіть натішитися не встигла поверненням до застави, коли відчула якесь загальне таке напруження. Воно немов висіло у повітрі, огортаючи все навколо туманним серпанком, створюючи атмосферу тривоги. І навіть не дивуюсь, коли до нас біжить градоначальник, сопе й витирає чоло хустиночкою.

— Леді Вальдорія… — лопоче він й покривається червоними плямами.

— Що трапилося? – ставлю питання, якого мені не уникнути.

— А…лорд Дарелл зник, — кліпає він оченятами.

— В сенсі ЗНИК? – перепитую я.

— Поїхав…і не повернувся… — шепоче градоначальник.

— Куди? Коли? І чому? – рубаю я питання.

— Так…а це я не знаю…він просто поїхав… — плутається він у словах.

— Де старший інспектор?

— А його немає… — белькоче градоначальник.

— Тоді знайдіть, — тамуючи злість шиплю я.

І рішуче суну до будиночка намісника. Інформація про зникнення генерала мене, м’яко кажучи, збила з пантелику…ошелешила…і вразила. Щось не так я собі уявляла свою роботу на Північній заставі. Спочатку мною мало шеки не закусили…тепер і генерал зник. І це все за досить короткий час. Та, що тут відбувається?

— Лузіє, — покликала я служницю, як тільки зайшли в дім, — подбайте про Раяна, поселіть, погодуйте та організуйте купальню. Раяне, просто слідуй за дівчиною й роби все, що вона скаже.

— А ти? – насупився він.

І легкий смішок від Кома перейшов в делікатне покашлювання, коли я злобно зиркнула на нього.

— А я побесідую зі старшим інспектором… — внутрішньо біснуюсь я.

— Я не хоч… — взявся сперечатися хлопець.

— Раяне, я до тебе приєднаюсь, — швиденько обіцяю йому.

Від Раяна мені дістався погляд у якому світився виклик. Від Кома гостра зацікавленість. Від Лузії нервове сопіння.

— А він же баст… — прошелестіла дівчина.

Пальчиками потрималася за лоба.

— І чому тут ніхто не робить те, що я кажу? – зацукрився мій голос, коли ті пальчики я відвела від лоба і про всяк випадок ще кілька разів глибоко вдихнула.

І дівчина позадкувала. Раян скривився. Ком видав якийсь задушений звук…

— Старшого інспектора відразу проведіть в кабінет, — віддала наказ.

Влетіла у кабінет. За мною слідом, човгаючи ногами, зайшов Ком. Пройшлася туди-сюди.

— Я щось так швидко не готова до нового витка пригод, — пробубоніла до себе, коли зупинилася й ще кілька разів глибоко вдихнула і повільно видихнула. – Ні, ну ця застава мене доконає, — простогнала.  

— Гадаєте, з ним щось сталося? –  просто і зі смаком запитав Ком.

— Наш юний страж надзвичайно твердолобий, — буркнула у відповідь. – Й до виконання своїх обов’язків він ставиться, як «помри, але зроби». Тож навряд чи він би здався без бою в цьому «місці свавілля».

— Так, а що могло трапитися? – розгублено прошепотів Ком.

— От і мені цікаво…ЩО могло трапитися? Бо навіть придворні інтриги тепер видаються прісними порівняно з цим "місцем щастя". Я вже про них з любов’ю згадую. Там все зрозуміло, центральна тема усіх дій – боротьба за владу. А тут куди не тицьни, то вилазить якась нова, жирна проблема. Тут нічого нормально не працює. Сюди вкидалися кошти, які слідом десь розчинялися в кишенях посадовців. Порядок для всіх цих людей - якесь абстрактне поняття. Мертвий ліс дихає в потилицю. Розвелися якісь адепти «зараз принесемо жертву і буде нам щастя». Шеки підкрадаються все ближче. Ми знаходимо місто Пеленків. То де ж я на це все так нагрішила? – уже й за серце потрималася я.

— Леді Вальдорія…

— Ти хоч не починай. Спектакль «Ти всього лише охоронець» можемо завершувати. Що думаєш?

— Та те, що й ти, — зітхнув він. — Генералу добряче підгоріло від цього місця. Але він занадто впертий.

— Угу. Ті вперті, ті силами, як кульками жонглюють, одна я тут зі своїм критичним мисленням та здоровим глуздом якась недоречна.

— Розберемося…

— З чим? З моєю нервовою системою? Бо ті залишки магії в мені вже нашіптують: «Зрівняй усе з камінням і почни спочатку».

— Сорін…

Мої побивання щодо цієї «казкової» Північної застави перервав стук у двері. І в кабінет зайшов старший інспектор. Цього разу він не посміхався, а весь був зібраний, як на імперському параді.

— З поверненням. Бачу, що у вас щось пішло не так? – видав він свій висновок після коротких оглядин.

— Було багато чого цікавого. Зграя шеків, наприклад…

— Як далеко? – мазнув він мене поглядом.

— Та всього лише три дня їзди.

— Так близько вони ще не підходили, — потер він лоба.

— Що з генералом? – перейшла я до тієї проблеми, яка прямо до болю зараз цікавила мене.

— Вчора вранці лорд Дарелл виїхав на перевірку в поселення правого берега. Охорону він відправив…а сам зник.