Розділ 8

    Зі сну мене вирвав рух. Від того, як м’яко Раян перекотився зі сну у бойову стійку, вразило. В його очах настороженість і готовність дорого продати своє життя. Вперше бачу його таким…Від нього віяло небезпекою….й це таке яскраве і бадьоре відчуття справило враження. І я по-новому оцінюю його гнучке тіло, прикинувши, яка за ним ховається міць. Отже, воїнська та мисливська доблесть…Чудово!

— Ти…ти…ти мене зачаклувала? – пошепки вимовляє він.

— Лишень трішечки, — чарівно кліпаю я очима.

— Довкола нас 26 дорослих самців шеків, а ти мене зачаклувала?!!! – перейшов він на новий виток своїх переживань.

— Так, 26 дорослих самців, це проблема, — пробурмотіла я. – Але що ми мали з ними робити в темряві, коли їх зір вночі кращий ніж вдень?

— Тобто, зараз ти знаєш, що з ними робити? – шипить він.

І про що тут говорити? Ми приречені. Ми були приречені від першої зустрічі з шеками. То чого його кричати?

— Я умію рахувати. Нас п’ятеро, їх двадцять шість. Наші шанси прямо таки безнадійні. Але ми спробуємо.

— Ніколи більше так не роби, — розлючено зиркнув він на мене, розвернувся й пішов до свого сідла.

У погляді Кома прямо-таки прочиталося «А я говорив, що він небезпечний»…

— Справді?! – виразно повела і я очима.

А слідом перевела погляд на периметр. Звісно, простим зором їх не побачиш. Шеки — вінець хижого творіння цих земель, темна гордість природи, яку вона, мабуть, створила у нападі божевілля. Досконалі вбивці. Вони не залишають слідів, не видають звуків, рухаються, мов тінь, що набрала плоті. Кажуть, перед тим як вони атакують, повітря навколо стає важчим, а звуки, ніби глухнуть. Живуть зграями. На чолі самка, яка не просто лідер, а серце, розум і жорстокість в одному тілі. Вона бачить очима кожного зі своїх, відчуває їхній страх і гнів, керує ними так, ніби вся зграя - це одне єдине створіння. У кожного в зграї своя роль: розвідники, мисливці, вартові. І всі безжальні. Зазвичай зграї шеки невеликі — кілька, максимум десяток особин. А коли за нами посилають 26 дорослих самців, це змушує задуматися, а скільки ж їх є в гнізді? І щось мені підказує, що відповідь мені не сподобається…

— То, каже, двадцять шість? – покосився Ком на відсутність усього живого поряд з бар’єром.

— Угу! – з кислим виразом на обличчі підтвердила я.

— Скільки ваш бар’єр ще протримається? – стиснув губи чоловік.

— Близько доби.

— Підмога не встигне.

— Ні! – не стала навіть малювати примарні шанси.

— Не пощастило нам шеків зустріти, — скрутно мотнув він головою.

— Угу! – закусила я губу, обмірковуючи наші подальші кроки.

І, які я б варіанти не обрала, фінал сумний.

— Гей, баст! Де ці почвари? – повернувся Ком до Раяна.

— Вони оточили нас. Вони вичікують.

— Розумні, паскуди…І як ви з ними боретесь? – розщедрився Ком на ще одне запитання.

— В бою, — різко відрубав Раян.

— Тоді доведеться прийняти бій. Леді, що ваша магія?

— Їх забагато, — скривила я губи. – Можу спробувати осліпити, оглушити й позбавити їх органів чуття… — задумливо пробурмотіла я, прийнявши рішення, що я зроблю…

— А як вчора не можете зробити? – втрутився Арус.

— На жаль, команда з мисливців на шеків складається, як мінімум з п’яти магів з різною направленістю. Моїх сил просто не вистачить.

— Зрозуміло, — тяжко зітхнув Арус й дістав свій меч.

— Кроків за тридцять на північ є якісь пустоти. Наче підземні печери. Діставшись туди, зможемо організувати оборону, — стиха сказав Раян.

— Ти тут був? – примружив очі Ком.

— Я так відчуваю, — неохоче відповів Раян.

— І ми маємо повірити в ті чуття? – стисну губи Ком.

— Ваше діло, — байдуже відказав Раян.

— Не подобається мені те, що тільки ти у нас і шеків бачиш й підземні печери… — не втримався Ком.  

— В принципі, якщо баст правий, то у нас є шанс, — поворушивши губами додав Арус.

— Коней шкода, — зітхнув Ясінь, що до цього часу тільки мовчки спостерігав за розмовою.

Раян, опустив голову ще нижче.

— Нам нема з чого вибирати, — сердито буркнув Ком. – Зібралися. Леді, скажіть, як будете готові засліпити шеків. Баст йде першим, за ним Ясінь, Леді Вальдорія, Арус і я.

План, я б сказала, такий собі. Але кращого у нас не було. Усі почали збиратися. З собою взяли найнеобхідніше. Ком, дістав свій запасний меч й віддав його Раяну. Здивування Раяна було фізично відчутним. Меч він взяв й легко провернув його у руці. Ну так… воїни та мисливці. На цій стадії розвитку, до шанування людей творчих професій ще не дійшли, — злобненько подумала я.

 Коли підготовка була завершена, Ком повернувся до мене. Він стояв біля коней й планував чи то увагу шеків відвернути, чи то спробувати коней врятувати. Шанси у коней теж були невисокі. Але хоч спробував.