Розділ 6

Чого я не чекала, то це того, що генерал замість сну просидить усю ніч за паперами. Під дверима кабінету я уздріла особистого охоронця генерала. В його погляді читався осуд, в моєму - інтерес. Посторонився. Зайшла. Оглянула замордованого генерала за столом. На його обличчі, зазвичай суворому й непорушному, з’явилися сліди втоми.

  А я, між іншим, бадьора зранку. Ранкова ванна з ледь теплої води кого завгодно зарядить на великі подвиги. Виконую якийсь дуже творчий танець «переконай генерала поспати дві години» й берусь за поточні справи.  

    Найперше, я зайнялася проблемами лікарні й знайшла двох цілителів. Один був засуджений і у нього вибір був або північ, або каторга, інший мав відверто паскудний характер, який гарантував йому повну відсутність перспектив у благородному місті. А тут якраз те, що треба. Його недоліки – це його переваги. І характер, думаю, навіть стане в пригоді - з місцевими жителями мову знайде швидше, ніж будь-хто.

     Глянула на годинник. Дві години на сон генерала добігли до кінця. Організувала сніданок. Й безжально розштовхала лорда Дарелла. Підхопився він миттєво й наче вже був готовий до подвигів. Й на моїх губах розцвіла щаслива посмішка. Не підготовлений до таких відкритих почуттів лорд Дарелл смикнувся. 

— Ванна, сніданок і у нас сьогодні дуже насичений день, — підтвердила я усі його найгірші очікування.

  Про наш подальший день й розповідати не хочеться, а хочеться сісти десь в куточку й гірко заплакати. Генерал, загартований боями, сунув вперед. За ніч він встиг накидати своє бачення в плані фортифікаційних споруд та озброєння. Що до цього я йому тут повністю довіряла й тільки встигала писала накази. А далі варто було глянути особисто на кордони, на місто, на життя в Північній заставі…   

  Мої ідеї на папері були наче нічого так, але ж варто було їх підсунути під цю поточну реальність. І ми працювали. Довкола нас літали градоначальник, казначей, начальник охорони, головний цілитель. У генерала час від часу спалахували червоним очі, він вирував, що розбурхане штормом море. Але з цього був певний плюс, бо усі страждали, але поспішали все зробити. День був важкий, але бюджет по статтях витрат ми поділили. Умм!!! В тиранії щось є таки корисне.

  І ягідкою дня став звіт старшого інспектора. Цього разу від старшого інспектора тягло підозрілою горілою травою, але його посмішка все одно сяяла, як сонце. Що ж він такий життєрадісний? Вже прямо розпочинає мене тривожити. Добрих новин від нього не було. Дівчину вони не знайшли. Й кепське з того було, що через сім днів після зникнень двох дівчат, вони знайшли їх убитими. Тобто у нас було ще два дні, щоб знайти дівчину…

   Магічний пошук на цій землі не працював. Артефакти працювали некоректно. Віщунки тільки розводили руками, посилаючись на близьке сусідство Мертвого лісу. Дівчат шукали зібравшись групами й прочісуючи метр за метром. А час спливав.

   Генерал злився. Інспектор виражав повну гармонію зі світом. І тільки я одна гризлася якимись роздумами.

  На черговому витку історії від інспектора чому не можуть знайти дівчину генерал підхопився з місця й розпочав ходити по кімнаті, наче розлючена нечисть у клітці.

 — Дівчину ж не могли просто забрати. Ворота охороняються, а на ніч застава закривається…

І інспектор на цю заяву лише відкашлявся. Що не залишилося не помічено генералом.

— Не зрозумів? — буркнув генерал, і в його голосі лунав такий холод, від якого й повітря стало густіше.

— Ну…за бажання можна вийти й зайти, — неохоче відповів інспектор.

І генерала вчергове знесло в сторону чистих психів на це небачене нехлюйство. Аж охрип, бідолаха. Коли запал догорів до кінця, налив собі води й жадібно випив.

— Але все одно це хтось свій, — погризла я губу. —  Хтось, хто знає, де й коли викрасти дівчину і залишитися непомітним. Хтось, хто знає місцевість…

Інспектор тільки мовчки опустив очі.

— Ми вже давно зрозуміли, що простим зникненням це не пахне. У місті не було місця, куди б ще не заглядали. Та навіть болота були прочесані вздовж і впоперек.

І якась думка таки замерехтіла на краю моєї свідомості.

— Перша дівчина  у нас зникла… — примружила я очі, згадуючи дату її зникнення. А через скільки часу зникла друга дівчина? І скільки часу минуло до зникнення останньої дівчини?

— Третього місяця, шостого і дев’ятого, — криво посміхнувся інспектор.

— Тобто, якщо ми не знайдемо злочинця чи злочинців, то наступна дата буде дванадцятого місяця? – покосилася я на інспектора.

— Ми припускаємо таку ймовірність, — вицідив він слова.

— Що це означає? – перевів погляд генерал з інспектора на мене.

— Що можливо хтось пов’язує злочини з початком циклів, — відказала я, задумливо поглядаючи на інспектора.

— І? – підігнав мене запитанням генерал.

— Вірогідно, ви не пам’ятаєте, але в імперії було викрито та засуджено Культ Жертв. Культ сповідував віру, що принесення в жертву першого числа нового циклу дозволяє їм перенаправити енергію світу у продовження свого власного життя.

— Та це ж дурня якась! – розгублено кліпнув лорд Дарелл.