Розділ 3

—   Приготуйте вечерю й подайте лорду, —  втомлено попросила я прислугу, тримаючи курс до купальні.

—  Ем… —  витріщилася жіночка на мене.

—  Негайно! – додала холоду у тон. – І також через пів години принесіть вечерю у мою кімнату.

—  Так, прошу, —  отямилася жіночка.

Видихнула. Ну не місце, а якесь суцільне розчарування. З хорошого тут лише дика природа. Але до неї в комплект іде: дощ, мряка, туман, мжичка, холод, прохолода, холодрижка. І зима, яка має потішити заметілями, хуртовинами і тріскучими морозами.  Північна застава суворе місце.

   Митися мені доводиться в ледь теплій воді. Шиплю, але миюсь. Твердо обіцяю якось поборотися з цим негараздом.

  Кімнату для лорда виділили на одному поверсі з моєю. Економія опалення, щоб його! Ну…зате лорд буде під рукою. Даю собі годину на відпочинок. Та година наче нічим і не допомогла.

   Але генерал, який обійматиме посаду стража, буде другою людиною за статусом на заставі. Якщо від намісника залежали адміністративні та економічні питання, то на генералові була безпека. І начебто передбачалося, що вся застава мала працювати на військо. Спочатку так і було, але з часом населення ставало більше й більше, тож почалося ніби нормальне життя міста. Ніби, бо за кілька днів мого перебування я вже склала солідний список проблем, і з кожним днем він все ріс і ріс.

   У зведеннях йшлося, що в заставі немає проблем з постачанням, але по факту вони були. Магія в цьому місті нестабільна. Майже все везли транспортом, ніякого переміщення. А дорога дальня, складна і небезпечна. І не все довозилося. Халепа його візьми! І відповідно те, що й виїжджало з застави теж не все доїжджало. І це трішечки псувало настрій, характер і бажання творити добро.

    Лорд Дарелл сидів, підперши голову рукою й з найсумнішим виразом обличчя вдивлявся в матеріали, що я йому подала. О, я його розуміла. Але в стислі терміни він мав опрацювати всю найнеобхіднішу інформацію, бо питань до нього буде. А часу на його довгу підготовку у нас нема.

—  Як ваші успіхи з промовою? – зайшла з головного.

—  Готуюсь, — процідив він крізь зуби.

—  Я можу вас почути? – поставила питання.

Мазнув мене сердитим поглядом.

– Розумію, серед військових ви звикли до коротких і чітких промов. Але зараз важливо відрегулювати тривалість, почути, як вона звучить уголос, за потреби внести правки й вивчити її. Ваш виступ визначатиме перше враження цих людей, і воно мусить бути позитивним. Жодних пауз, невпевненості чи натяку на те, що ви не контролюєте ситуацію.

—  Я зрозумів, —  огризнувся він.  

—  Тоді починайте, будь ласка.

О, судячи з його вигляду, він би волів пройтися босоніж по розпеченому вугіллі, прогулявся вночі диким лісом, зустрівся з мордором, але не читав ту промову. Але я чекала. Постраждав й все ж взявся за промову. І то було трохи жахливо.

   Він рубав фразами, губився на просторах фактів й зовсім не бажав мати вигляд втілення моїх жадань. Жаль! Але, що поробиш, життя несправедливе і не завжди дає тобі те, що ти очікуєш. Його супротив вдалося побороти здоровим глуздом й надихнути суворою необхідністю. Й ще кілька годин ми просиділи над вливанням корисної інформації у світлу голову генерала.

  Спати я його відправила, коли до офіційного представлення нового стража Північної застави залишалося п’ять годин. Рівно за п’ять годин я його розбудила.

  А далі мене чекало найсумніше видовище - його гардероб. Усі відтінки чорного: від «похмурий граніт» до «чорніше нікуди». Найсвятковіше вбрання мало, хіба що, скромні срібні чи золоті вставки, і на тому дякуємо. Хоча, скроєний генерал був непогано: широкі плечі, вузькі стегна, довгі ноги, коротко стрижене волосся, в принципі його і в мішок вдягни, то буде добре. Стою, розглядаю це «щастя жінки» й думаю, чи не повісити на нього бантик для контрасту. І саме в момент наші погляди зустрілися. Сірі очі примружилися, і в них блиснув гнів — наче він вгадав усі мої думки.

—  Намилувалися? – шипить він.

—  Та де там…просто рахувала скільки зморшок додасть вам сьогоднішній день, —  з рівним, нудним і непроникним виразом на обличчі відказала я.

 Позітхала й зупинила свій вибір на одязі зі срібною вставкою. Моє втручання він не оцінив. Ну… сили йому бажано було б поберегти…його ще чекає багато несподіванок.

   На знайомство зі стражем зібралися усі. Це була така собі непересічна подія, а розваг тут не так багато. Градоначальник влаштував сцену, трохи віддалік був ярмарок, тож навіть дітлахи весело ганяли поміж людей.

—  Якщо ви посміхнетесь, небо не впаде, —  звернулася я до нього пошепки, дивлячись прямо в його суворі очі.

—  Я не кудесник.

—  Ви надія цих людей.

 Гм! Над посмішками нам ще потрібно буде попрацювати, але корчити від незадоволення його перестало й тепер вираз його обличчя не обіцяв, що він когось відправить відразу на плаху.

    Моє коротке представлення генерала, з переліком усіх нагород та досягнень. Коротка ремарка про те, що Північну заставу очікують позитивні зміни. Й слово передається новопризначеному головному стражу.